МАЛІ РІЧКИ ВОЛИНІ

Коли мова заходить про річки нашої області, то, звичайно, кожен назве Західний Буг, Прип’ять, Стир, Турію... Західний Буг, наприклад, омиває береги на території Волині протяжністю 815 кілометрів, Прип’ять — 748, Стир — 483 кілометри. А всього на Волині 132 річки. Серед них є багато маленьких. Як Лютиця, довжина якої 37 кілометрів. Вона тече поміж лугами і біля мого села Переспа Рожищенського району. Щоразу, коли проїжджаю тут, на душі бентежно. Бо скільки-то дарувала ця річечка з поетичною назвою втіхи нам, малечі?! Правда, тоді заплава Лютиці не була ще осушена, і не всюди до неї вдавалось підступити.
Власне, в кожного з нас є річечка його дитинства, яка, врешті-решт, несе свої води в одну із згаданих найбільших річок Волині. І від того, які ці води, залежить їх стан. Тож які вони, ці річечки?

1. НЕ ТІ ТЕПЕР ЛУГИ У ЛУГИ
Зацікавившись малими ріками, я перш за все познайомилась з архівними матеріалами — результатами обстеження водойм з ініціативи державного управління екоресурсів на початку дев’яностих років. У той час проблеми річок були в основному пов’язані з господарською діяльністю в заплавах. Луга — найбільша в межах області притока Західного Бугу — страждала від того, що тваринницькі комплекси у селах Хрипаличі, Сілець, Федорівка стояли поблизу від річки, тож у дощову погоду все текло у русло. А, крім цього, м’яко кажучи, не сприяло поліпшенню екологічного стану розорювання прибережних смуг, неправильне регулювання рівнів води в осушувальній системі.
Сьогодні від ферм-гігантів здебільшого залишились порожні приміщення без вікон і дверей. І хімскладів, які були у кожному колгоспі, теж уже нема. Від меліоративної системи — комплексу гідрологічних споруд — у багатьох місцях залишились лише порослі корчами та лепехою канави. Тобто багато джерел забруднення річки самоліквідувались. І все ж Луга вже давно не така повновода, як була тридцять-сорок років тому.
— Лугу спіткала така ж доля, як всі річки Волині,— говорить головний спеціаліст державного управління екоресурсів у Волинській області Валентин Мотронюк, з яким ми провели своєрідний рейд. — Верхів’я було осушено і перетворено на магістральний канал. У результаті нема надходження достатньої кількості води у річку. Ширина і глибина її зменшилась. Як наслідок — уже не виходить на заплави Луга під час весняної повені...
Ми на річці нижче міста Володимир-Волинський. Тобто там, де вона приймає стічні води цукрового заводу і, звичайно, міських очисних споруд. У минулому році, за оцінкою лабораторії управління екоресурсів, не було перевищено гранично допустимих скидів забруднюючих речовин. Ситуація нібито й краща, ніж десяток літ тому, коли у воді був надлишок і нітритів, і нітратів, азотних сполук, сульфатів. Але очисні споруди, збудовані ще в 1978 році, потребують реконструкції. Бо якщо вони і працюють ефективно, то це вже неабияка заслуга тих, хто їх експлуатує. Будь-яка інженерна споруда, яка перебуває в експлуатації понад двадцять п’ять літ, до того ж у такому агресивному середовищі, яким є зворотні стічні води, мусить реконструюватись.
Торік, до речі, на початку літа нижче Володимира-Волинського з’явилась пляма світло-сірого кольору. Аналізи води показували низький вміст розчиненого кисню: при нормі для рибогосподарських водойм шість міліграмів на літр подекуди було навіть менше як два міліграми. Це спричинило навіть своєрідну задуху. В управління екоресурсів надійшли тривожні сигнали і від населення, і від влади. До роботи взялись працівники управління з надзвичайних ситуацій. Біля п’ятиднівського моста було перекрито річку тюками з соломою, а біля моста в Устилузі — мішками з піском і камінням. Таким чином воду очищали і створювали додаткову аерацію води — насичення киснем. І головне — пожежні машини відкачували воду на заплаву.
Між Україною і Польщею укладено міжурядову угоду про охорону поверхневих вод. До річки Луги, що є притокою прикордонного Західного Бугу, — особлива увага: не можна було допустити, щоб пляма потрапила до наших сусідів. А джерело забруднення, до речі, так і не було визначено. Перевірялись потенційні забруднювачі — міські очисні споруди і цукровий завод, який на той час працював. Але аналізи показали, що це не їхнє “добро”. Припускають, що хтось розлив спирт...
Від села П’ятидні по руслу п’ятнадцять кілометрів до того місця, де Луга впадає у Західний Буг. У цьому селі річка подекуди підходить до заплавної тераси. Тобто тече неподалік забудови. Микола Сидорук живе біля самої заплави.
— У П’ятиднях я жив з десяти літ, – розповідає Микола Пилипович. — Як з хутора батька переселили сюди. Отож, змалку знаю річку Лугу. Були такі рибалки, які плавали човном, закидали сітки і витягували сомів, щук, коропів, линів... А по ровах в’юнів, червоних карасів було повно. Кошиком і ми, малі, ловили. І на вудочку, бувало, натягнеш 20—30 штук.
Перший раз попливла в Лузі риба, як кажуть, вверх животами ще в 1964 році, як відкрився у Володимирі-Волинському цукровий завод. І за двадцять два роки, коли у П’ятиднях живе Микола Сидорук, вже три рази гинула риба. Тоді люди вночі сиділи над річкою, присвічували фарами автомобілів і ловили. Джерело забруднення річки було десь вище по течії. Але й самим селянам, на думку чоловіка, треба бережніше ставитись до Луги. На жаль, не завжди так виходить. На заплавних терасах, незважаючи на зелень, яка буяє літньої пори, видно смітники. Нинішньої весни, правда, сільська рада подбала про вивезення сміття з кожного двору. То це вже на користь річці.
А почалося з того, як вважають мешканці П’ятиднів, що при переселенні з хуторів спланували вулицю вздовж заплави. Будинки — один біля другого. Та ще ж господарські споруди, біля яких лежить гній. Піде дощ, то все тече в річку. Коли Микола Пилипович купував хату, то, як каже, дивився, щоб скраю була, щоб він нікому не заважав і качка, гуска мала куди вийти. І здається йому, що живе на своєму хуторі, який запам’ятався з дитинства: куди не глянеш — роздолля.
А річка Луга за останні два десятиліття відступила від берега на метрів два. Стала вона вужча. Колись верби, поміж якими ми йшли, стояли “по коліна” у воді. І ще одна наша співрозмовниця Євгенія Адамчук, яка в невістках у П’ятиднях уже років тридцять, розповіла:
— Цієї весни я переганяла гусей на другий берег річки, то вони по дну “пішки” йшли. Такого дива не було за моєї пам’яті.
Зважаючи на географічне розташування, село Павлівка Іваничівського району безпосередньо “не прив’язане” до Луги. А тим часом ще одним джерелом забруднення річки є Павлівський пивзавод та санаторій-профілакторій шахти №5, який підключений до очисних споруд цього підприємства. Стічні води з двох об’єктів потрапляють у зовсім малесеньку річечку Стрипу: шістсот-сімсот метрів — і вона впадає в Лугу.
Очисні споруди працюють тут з 1958 року. Тобто з того часу, як запрацював пивзавод. Під час візиту в Нововолинськ Микита Хрущов пообіцяв гірникам дати на їх прохання пиво. І тоді терміново було відбудовано зруйнований у роки війни завод, збудовано очисні споруди. Стоки проходили тут лише механічну очистку. А через багато десятиліть вони стали зовсім неефективними. Річку рятує те, що потрапляє у воду в основному органіка, з якою вона ще сама справляється.
Вже є проектно-технічна документація очисних споруд повної біологічної очистки. І проект цей почав реалізовуватись за кошти пивзаводу. Необхідна дольова участь шахти № 5. Державне управління екоресурсів зробило, в свою чергу, запит у Мінекоресурсів, щоб з державного фонду охорони навколишнього середовища було виділено для продовження будівництва 150 тисяч гривень у нинішньому році і стільки ж — в наступному. А всього на цей об’єкт потрібно півмільйона.
— Система очистки має вирішуватись на державному рівні,— говорить директор Павлівського пивзаводу Микола Пікута. — Я не думаю, що зараз знайдуться керівники, такі собі невігласи, які хотіли б скидати бруд у річку. Інша справа, що, як ось у нас, не вистачає коштів на очисні споруди. Я вже два роки “б’юсь”, шукаючи допомоги. Але поки що марно. В наступному році планую взяти кредит на вирішення екологічної проблеми.
Микола Семенович – ще й рибалка. І, як він каже, душа болить, коли бачиш, що річка стає зливною ямою. Бо що ж залишиться внукам?
Катерина ЗУБЧУК.