ЖИТТЯ, ВІДДАНЕ ШКОЛІ

80 років виповнилося знаному волинянинові, колишньому директорові Шацької середньої школи, відмінникові народної освіти України, голові ради ветеранів району — Костянтину Петровичу Чеснокову.

— Насамперед, вас знають як багаторічного директора Шацької середньої школи. Скільки шачан можуть сказати про вас: «Це мій директор школи?».
— У Шацьку живу з серпня 1954 року. Шість років завідував районним відділом народної освіти. Був учителем, вихователем, а згодом майже 25 років працював директором школи. Підрахунки прості: щороку з колективом педагогів готували 40—50 випускників не лише із Шацька, а й з навколишніх сіл.
— Згадуючи свої шкільні роки, ви часто розповідали про молодогвардійців, про свою голубу мрію — стати пілотом.
— З 1935 по 1940 рік я навчався у школі № 1 імені Максима Горького міста Краснодона тоді Луганської області. А моїми шкільними друзями справді були молодогвардійці...
А що стосується юнацької мрії, то у 1942 році в Самарканді я закінчив евакуйований сюди з України Ворошиловградський ліцей військово-повітряних сил. Там і розпочався мій шлях у небо. У Ржищеві Саратовської області вперше самостійно підняв літак. Мені тоді виповнилося 20 років. Закінчив також Оренбурзьке льотне училище. Але бойових вильотів не мав.
— Читачам газети буде цікаво дізнатися: як ви стали волинянином, чому змінили авіацію на педагогіку?
— 1 березня 1948 року з військового госпіталю приїхав до своїх батьків у селище Любешів на Волині. Батько тоді працював другим секретарем райкому партії. На початку 1950 року моя родина повернулася на Донбас, а я залишився.
У Любешові я познайомився із симпатичною дівчиною із села Дольськ. Через півроку Надія стала моєю дружиною. На той час я вже навчався заочно в Луцькому педагогічному інституті імені Лесі Українки й працював інспектором Любешівського райвно. Дружина допомогла мені досконало оволодіти українською і я із задоволенням читав твори Тараса Шевченка, Лесі Українки та інших українських класиків.
Чому полюбив освітянську ниву? Подобається мені вчити дітей. Наслідки своєї праці бачу в кількості випускників, що закінчили вузи й успішно працюють.
— Не можу оминути ще однієї цікавої теми — ви «морж» із багаторічним стажем. Про це повідомляли засоби масової інформації.
— Мені часто дошкуляв радикуліт і в 1966 році вирішив його «виганяти моржуванням». Звичайно, щоденні водні процедури розпочинав весною й купався до листопада. Наступну зиму вже плавав у холодній воді щоденно і не пожалкував. Став почуватись краще і бадьоріше.
Згодом налагодив зв’язок з луцькими «моржами», активно бігав на лижах. До речі, в 1972 році випала нагода поїхати у Мурманськ, а тому із задоволенням скупався у Північно-Льодовитому океані під полярним сяйвом. Загалом «моржую» вже понад сорок років.
— У вашому сімействі склалася справжня родинна династія педагогів. Мені розповідали, що ви понад усе дорожите і гордитеся цим.
— Дійсно, це так. Моя дружина Надія Володимирівна не відставала від мене — закінчила педагогічне училище, а згодом педагогічний факультет Луцького педагогічного інституту імені Лесі Українки. Тут, в університеті, зараз працює моя донька — Лідія Грицюк. Вона кандидат педагогічних наук, доцент. Внучка Ірина закінчила Волинський державний університет, а внук Сергій ще студент третього курсу...
– Вітаючи з ювілеєм, хочу побажати оптимізму й енергії для громадської роботи, бо ви одинадцять років очолюєте ветеранську організацію району, вас постійно обирають депутатом селищної ради.
— Я ще не вичерпав свої життєві можливості, а тому хочу у 2009 році відзначити 150-річчя рідної мені школи та у 2010 році 600- річчя Шацька. Селищна рада, депутати повинні докласти всіх зусиль, щоб волиняни гордилися своїм красивим і затишним містечком на березі Світязя.
Василь ГІНАЙЛО, колишній випускник Шацької середньої школи.