ЧИ Є У ЄВРОПІ МІСЦЕ ДЛЯ УКРАЇНИ?

(Закінчення. Початок у „Волині” за 1 і 3 липня)
Як поінформував пан Оснач, місія складається з політичної місії і військового представництва. У місії, крім міністерств закордонних справ і оборони, представлені також міністерство з надзвичайних ситуацій, Служба безпеки України, інші зацікавлені відомства. Місія України при НАТО має статус представництва держави при міжнародній організації. Крім того, є ще такий орган, як «Комісія Україна — НАТО», якого не має жоден з інших країн-партнерів. Є хіба що рада НАТО—Росія. Діють спільні робочі групи України і НАТО, зокрема, з оборонної реформи, з озброєнь, з науки і охорони навколишнього середовища. Дії українських представників, їх компетенція високо оцінюються. Місія готує контакти України і НАТО на найвищому рівні. Як стало зрозуміло, місія доклала чимало своїх зусиль, щоб погасити відомий «кольчужний скандал», наслідком якого було незапрошення України на минулий празький саміт. Місія активно розробила і питання стратегії України під час засідання комісії Україна—НАТО в Стамбулі з участю Президента України.
— Як ставляться тут, в штаб-квартирі НАТО, до членів української місії — як до рівноправних чи так собі — поблажливо? — запитав пана Оснача кореспондент «Волині».
— Ні, ви знаєте, ніякої поблажливості немає. Ми бачимо їхню зацікавленість у контактах з нами. Немає зверхнього поплескування по плечах, але немає якоїсь і особливої сердечності. Це нормальні робочі, ділові стосунки, при яких кожен має свої інтереси. Натівські посадові особи хотіли б наближення України до НАТО, але вони іноді наче говорять — так, ми ось у цьому зацікавлені, у такому конкретному вирішенні якогось питання, але бажано, щоб ініціатива йшла з вашого боку.
— Як ви вважаєте, коли саме Україна таки вступить до НАТО? — було інше запитання.
— Ви, напевно, знаєте Брюса Джексона, голову комітету «США—НАТО», неурядової організації, яка займається виробленням рекомендацій щодо дій США в НАТО, а також прогнозуванням щодо майбутнього НАТО. Так, у нього є діаграма руху України до НАТО. На ній роком вступу є 2010-й як можливий, а ще реальніший — 2012 рік. Поки що в НАТО не ставлять під сумнів курс України на євроатлантичну інтеграцію. Чи можливо прискорити цей процес — про це багато сперечаються. Найбільше, що тут в НАТО говорять,— це те, що двері НАТО відчинені.
І ще одну думку висловив Михайло Оснач, особисту, як він підкреслив. Вона грунтується на розповсюдженій іншій думці, що до того часу, коли Україна вступить до НАТО, ця організація трансформується в щось таке на зразок ОБСЄ, тільки озброєного.
— Які у вас стосунки з членами місії Росії при НАТО?
— Росія не має своєї місії, є окреме представництво. Воно більше за українське. Але їхнє представництво знаходиться не тут, у штаб-квартирі, а при їхньому посольстві, вони його звідси забрали. Коли ми зустрічаємося, нам є про що поговорити. Тут росіяни на нас не тиснуть, але свою особливу позицію також підкреслюють.
7.У „ВІЙСЬКОВОМУ СЕРЦІ” АЛЬЯНСУ
«Військовим серцем» НАТО називають штаб Верховного головнокомандувача Об’єднаними збройними силами НАТО в Європі. Розташований цей штаб окремо, в невеликому бельгійському місті Монс, неподалік від бельгійсько-французького кордону. При в’їзді до міста стоїть дражливий показчик «До Парижа — 140 кілометрів». Є при штабі і два українських офіцери — представники.
Цього разу шлях при в’їзді до штабу перетнув нам смугастий шлагбаум. Хлопці в плямистій формі оглянули автобус, перевірили паспорти, фотоапарати і диктофони. Однак якщо в залі знімати дозволяли, то записувати на диктофони — категорично ні. Коли ми це пробували робити крадькома, це відразу ж фіксувалося і виносилося «останнє серйозне попередження».
У військовому штабі НАТО, як нам сказали, всього працює і служить 12 тисяч чоловік. Військові дуже прагнуть сюди потрапити. По-перше, платять солідніше, ніж у будь-якій із армій Північно-Атлантичного альянсу. По-друге, ті, хто служить при штабі, вважаються у відрядженні, отож отримують відповідні кошти і від своїх держав. Що цікаво: ті представники, котрі спілкувалися з нами, мали явно не англійські чи американські прізвища — британець полковник Твереник і американський бригадний генерал Мачелін. Колоритно виглядав і представник Німеччини у штабі Матіас Лау, з явним азіатським корінням. На запитання, чи не мають українського коріння, пан Твереник загадково сказав, що якщо і є, то не в першому чи другому поколінні.
Нам детально розповіли про Збройні сили НАТО. Втім, про них я писав у 1997 році. Наголошувалося, що досі НАТО не мало власних збройних сил. Військові формування складалися із збройних сил, які надавали конкретні країни. Нині ж такі війська створені — це сили швидкого (оперативного) реагування. Якщо колись потрібно було узгоджувати з усіма країнами — членами НАТО — можливість ввести певний контингент в певну країну, звертатися з проханням надіслати таку-то кількість вертольотів, літаків, іншої техніки, то тепер цього не потрібно. Нині є приблизно 20 тисяч добре навчених, озброєних, які готові в будь-який момент вирушити «гасити пожежу» в будь-якій гарячій точці світу. Представники сил швидкого реагування в різних країнах завжди знаходяться біля телефону, готові вирушити за дзвінком, куди потрібно.
Посадовці військового штабу НАТО підкреслювали, що вони тільки виконавці волі політиків, що вони ніколи не обговорювали і не обговорюватимуть політичні рішення. Їх справа виконувати накази. На запитання, як вони сприймають цивільний контроль над збройними силами, на який так болісно реагують військові в Україні, пояснили, що ставляться абсолютно нормально, так і повинно бути, в усіх країнах НАТО міністри оборони — цивільні. Вони вітають зростання кількості цивільних спеціалістів в українському міністерстві оборони. Власне кажучи, вони впевнені, що влада військових починається лише тоді, коли військовий контингент вирушає на навчання або на військову операцію, де, як її ліпше виконати, вирішують генерали і полковники, а ось коли починати і припиняти — то вже справа політиків.
Загальним улюбленцем українських журналістів у штабі став американський полковник, як тепер прийнято казати, афроамериканського походження Брайан Холт. Дуже чітко, доступно, з певною долею гумору він розповів і про структури НАТО, і про військові операції на Балканах та тепер в Афганістані. Як пізніше виявилося, за його плечима служба і в Кореї, і в Африці, і в Європі. Нині збирається повернутися в рідну Алабаму, куди запрошував українців на рибалку, а після відпустки — нове призначення. Така доля тепер більшості американських військових. Він брав участь і в спільному навчанні американських і українських вояків і дуже високої думки про військову майстерність та відданість справі українських солдатів і офіцерів.
— Я це кажу щиро, — підкреслив пан Холт. — У вас є нове покоління військових, яке мислить сучасними категоріями. Сподіваюсь, саме вони складуть основу нової Української армії.
Ми теж на це сподіваємось. А за час перебування в НАТО одним з найбільших вражень був зал, завішаний картинами художників з країн НАТО. Мене найбільше вразила картина словачки Віри Зеленкової. На ній зображені гори, за якими видніється високе небо. На передньому плані біля урвища — висока смерека. На ній причеплена гойдалка, на якій сидить маленька дівчинка. Гойдалка розгойдана і якраз знаходиться над урвищем. Дівчинка заплющила очі — від страху, задоволення від польоту? Мені чомусь ця картина здалася образом сучасного світу. Того, в якому діють надпотужні системи АВАКС і надсучасні літаки, невидимі з землі, до зубів озброєні командос із сил швидкого реагування, готові до боротьби з міжнародним тероризмом, і терористи, що змусили змінити саму концепцію НАТО. Тієї НАТО, до якої прагне Україна.
— Багато з тих, хто хоче вступу України в НАТО, — сказав Роберт Пшел, — хочуть вступу до старої НАТО, яка протистоїть Росії. Ті, хто проти вступу, бачать нас теж в старому світлі. Але НАТО тому й вижила, і трансформувалася, що зуміла відповісти на виклики часу. Запитайте себе, чи готова відповісти на такі виклики Україна? Ми на це сподіваємося. Де бути Україні — це її питання, і її відповідь.
Володимир ЛИС.
Луцьк—Київ—Брюссель—Монс