Курси НБУ $ 26.86 € 31.83
«Наш Анатолій  Каленюк доктора Хауса за пояс заткне…»

Волинь-нова

«Наш Анатолій Каленюк доктора Хауса за пояс заткне…»

Цю фразу ми почули під час Дня передплатника у Ківерцях, коли одному з відвідувачів відділення поштового зв’язку раптово стало зле. Викликали «швидку», яка прибула через кілька хвилин. Люди, побачивши, хто на чолі бригади екстреної медичної допомоги, говорили: «Леонідович допоможе, він і напівмертвого оживить. От про нього й розкажіть у газеті…»


Галина СВІТЛІКОВСЬКА


 


РЯТУВАВ ХЛОПЦЯ, ЗАБУВШИ ПРО 10 ТИСЯЧ ВОЛЬТ НАПРУГИ


Напевне, про роботу в. о. завідувача Ківерцівського відділення обласного центру екстреної медичної допомоги Анатолія Каленюка й справді можна знімати серіали не менш цікаві, аніж про згаданого доктора Хауса. І врятованих життів на його рахунку не менше. Для прикладу — кілька сюжетів з його практики.



Найголовніше, що тепер в автомобілі екстреної допомоги маємо все необхідне, щоб допомогти хворому. Цього року наші лікарі зробили 19 успішних реанімацій і 55 тромболізисів.



 


«У Ківерцях на залізничній станції кілька років тому двоє хлопців вилізли на потяг під напругою. Як та обпечена дитина кричала, я довго не міг забути. Розумів, що пацан може загинути через больовий шок. А в мене самого донька і син ростуть. Одягаю гумові рукавиці, беру шприц і піднімаюсь на той поїзд, забувши, що там 10 тисяч вольт напруги. Роблю ін’єкцію, спускаюсь — і сам собі не вірю, що вдалось вціліти. Потім приїхали рятувальники, зв’язувалися з диспетчером Львівської залізниці, щоб дав дозвіл відключити струм. На це пішло немало часу, якби не зробив укол, хлопчину навряд чи зняли б живим. І цей випадок, на жаль, не став для дітей уроком. Цього року знову була подібна історія, правда, виїжджала вже інша бригада. Мої колеги можуть розповісти, як часто життя наших працівників висить на волосині. Мені доводилося і від сокири в руках п’яного пацієнта тікати, і витягувати потерпілих із розбитих ущент машин, які кожної миті могли вибухнути. Тому, напевне, правильне рішення прийняло Міністерство охорони здоров’я, зобов’язавши нас виїжджати на подібні виклики разом із поліцейськими і рятувальниками. Така практика давно є правилом у більшості країн».


Ківерцівські пацієнти лікаря Каленюка зовсім не перебільшували, розповідаючи, що він уміє оживляти хворих, яких підвело серце. Тільки за останні два роки Анатолій Леонідович провів 6 тромболізисів для відновлення кровообігу у пацієнтів з інфарктами. А про одну з вдалих реанімацій згадує з усмішкою: «На сьомій хвилині після зупинки серця вдалося його завести, а жінка прийшла до тями й дивується, що так міцно спала». Про професіоналізм нашого співрозмовника і його команди свідчать і перемоги на міжнародних змаганнях бригад екстреної медичної допомоги. Цього року повернулися переможцями з Польщі, де обійшли колег із Білорусі й Прибалтики. Бригада, яку очолював Анатолій Каленюк, була визнана однією з кращих і на всеукраїнських змаганнях.


«Найголовніше, що тепер в автомобілі екстреної допомоги маємо все необхідне, щоб допомогти хворому. Цього року наші лікарі зробили 19 успішних реанімацій і 55 тромболізисів, причому, дороговартісний препарат для хворих — безкоштовний. Десятки пацієнтів із серйозними серцево-судинними проблемами були вчасно передані у руки кардіохірургів лікарень обласного центру, які провели стентування. За найсучаснішими стандартами обладнана головна диспетчерська нашого центру, навіть за кордоном не скрізь такі є. Їздимо на стажування до Польщі. У нашій роботі треба постійно вчитися».


 


КРИХІТНА «ПОХРЕСНИЦЯ» З ЛИПНОГО


Кажуть, біля кабінету Анатолія Каленюка нерідко збираються черги людей, які просяться на прийом. Приводять ківерчани й дітей, знаючи, що до маленьких пацієнтів лікар ставиться з особливою теплотою.


«Мені в дитинстві теж потрібна була допомога, мав на обличчі гемангіому — пухлину, яку видаляли, а вона знову розросталася. Переніс 13 хірургічних втручань, дві операції тривали по 7 годин кожна. Досі з вдячністю згадую столичного професора, який зумів справитися з моєю проблемою. За його прикладом я став першим у нашій родині медиком».


Згадує перший рік роботи після закінчення Львівського медуніверситету. Влаштувався в амбулаторію у Жидичині, щоб бути ближче до батьків, адже прогодувати сім’ю і подбати про житло молодим лікарям не під силу. Одержаної зарплати бракувало навіть на пару пристойних черевиків. Але найбільше дошкуляло те, що заклади первинної ланки медицини не забезпечені навіть елементарним обладнанням, медикаментами. Був випадок, коли везли хвору з анафілактичним шоком після укусу оси, а молодий спеціаліст Каленюк крутив педалі велосипеда, щоб купити в аптеці необхідні препарати для її порятунку. Коли запропонували роботу на «швидкій», пішов, не вагаючись. І не шкодує.


«Є виклики, які вкорочують твоє життя. Це ті, де ти був безсилий допомогти людині. А буває, стільки напереживаєшся, натомишся, від напруги лоб мокрий, та все одно почуваєшся щасливим. Так було, коли встигли довезти живим до обласної дитячої лікарні півторамісячне немовлятко із села Липне. Із диспетчерської скерували виїхати назустріч нашій холоневичівській бригаді, яка мала виклик у сім’ю, де трапилося нещастя: мама на кілька хвилин залишила меншу дитинку з трирічною сестричкою, а та запхала у ротик немовляті пластмасовий круг, який перекрив дихання. Всі намагання дістати стороннє тіло тільки ускладнювали ситуацію. Я побачив те малятко вже посинілим, ротик був повен крові, яку довелося відсмоктувати. Круг виднівся вже аж у горлечку, а інструментів для бронхоскопії у «швидкій» не передбачено. Під’єднав трубочку з киснем, а далі все залежало від водія. Віддаль у 45 кілометрів він промчав за 14 хвилин. І коли головний дитячий отоларинголог області Руслан Жиленко вийшов з операційної і повідомив нам, що з дитям усе вже в порядку, ми почувалися на сьомому небі»...


Рідні Анатолія Леонідовича давно звикли, що у двері їхнього дому люди можуть постукати навіть пізньої ночі. Не може відмовити хворим у допомозі. Бо ж на те він і справжній лікар.