Наш земляк частіше вітається з Президентом України, ніж із рідним батьком (Відео) - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.95 € 31.99
Наш земляк частіше вітається з Президентом України, ніж із рідним батьком (Відео)

Волинь-нова

Наш земляк частіше вітається з Президентом України, ніж із рідним батьком (Відео)

Герой України генерал-майор Андрій Ковальчук став Почесним громадянином рідного села Щитинь. На урочистому вшануванні мужнього земляка побували журналісти «Волині-нової»

Кость ГАРБАРЧУК


У публікації від 1 вересня цього року ми розповідали про волинянина, уродженця села Щитинь Любешівського району Андрія Ковальчука, якому на День Незалежності Президент Петро Порошенко вручив найвищу відзнаку — звання Герой України. Тоді ми не змогли зустрітися з нашим земляком. Така нагода трапилася минулої суботи, коли на Волині побував легендарний бойовий офіцер, захисник Луганського аеропорту, перший заступник командувача високомобільних десантних військ Збройних сил України Андрій Ковальчук. У гарному, затишному й теплому клубі відбулася душевна зустріч генерал–майора з односельчанами, на яку прийшли школярі, вчителі, однокласники, друзі, пенсіонери та інші небайдужі мешканці Щитині. Тому й вийшла щира розмова у родинному колі.


 


ГІРКА ПРАВДА ПРО ВІЙНУ



Сільський голова Василь Саливончик вручив найвищу нагороду їхньої громади Андрію Ковальчуку.


Оплесками місцеві жителі зустрічали свого Героя України, коли він зайшов до залу в генеральській формі. Сільський голова Василь Саливончик кількома штрихами охарактеризував Андрія Ковальчука та пройдений за 19 літ шлях від лейтенанта до генерала.


Очільник громади озвучив документ, який одностайно ухвалили місцеві депутати. Рішення сільської ради від 1 грудня 2016 року про присвоєння звання «Почесний громадянин села Щитинь» Ковальчуку Андрію Трохимовичу за видатні заслуги і вагомий внесок на захист суверенітету та територіальної цілісності держави, за особисту мужність і героїзм.


Василь Саливончик вручив Герою України найвищу нагороду громади. Андрій Ковальчук був зворушений такою увагою. Отримуючи диплом, він сказав:


Пишаюся тим, що я тут народився, робив перші кроки, навчився читати перші слова. Це моя батьківщина, рідна хата та наша земля. Ви були поряд зі мною, а я — поряд із вами. Це незабутні роки, це — назавжди. Дякую за почесне звання, що для мене надзвичайно важливо. Мені дуже приємно, що ми сьогодні знову разом. Хоча приїхав у Щитинь лише на одну добу, але не міг не зустрітися із земляками. Я впевнений: кожен із вас, хто сидить в цьому залі, — також герой. Хочу нагадати, що найважчі часи припали на 2014 рік, коли нікому було стати на захист України. Ми ніби й мали Збройні сили, але з перших днів війни лише 5 батальйонно–тактичних груп могли виконувати бойові завдання.



Пишаюся тим, що я тут народився, робив перші кроки, навчився читати перші слова. Це моя батьківщина, рідна хата та наша земля. Ви були поряд зі мною, а я — поряд із вами.



 


Затамувавши подих, люди слухали відверту та шокуючу розповідь 42–річного генерал–майора про страшні реалії та гірку правду перших місяців боїв. Він відзначив неймовірну мужність наших десантників з 80–ї бригади під час оборони Луганського аеропорту, котрі прийняли на себе основний удар російського агресора. А один із слухачів не витримав та вигукнув:


Наш Андрюха – герой! – це беззаперечне твердження всі присутні підтримали аплодисментами.


«НАЙТЯЖЧЕ, КОЛИ МАТИ ЗАПИТУЄ: ДЕ МІЙ СИН?»


Андрій Ковальчук щиро зізнався: найважче на війні бути командиром, адже настає той час, коли мати запитує: «Де мій син?» А відповіді нема. Лише фраза, яку дуже тяжко вимовити: «Ваш син загинув за Україну».



Ікону Божої Матері від колективу рідної школи передала генералу директор Вікторія Потапчук.


 


Коли десантник це розповідав, то відчувалося, наскільки молодий генерал переживає та хвилюється. За його словами, за два роки, упродовж яких він командував 80-ю бригадою, вони зазнали серйозних та важких втрат — загинуло 94 воїни. У клубі було чути лише жіночі схлипування та зітхання чоловіків, які крадькома витирали сльози.


А ще волинський герой, який тепер, як він висловився, частіше вітається з Президентом України, ніж зі своїм батьком, добре знає ситуацію у військах, тож додав оптимізму односельчанам. І переконливо доводив: тепер наші Збройні сили здатні відбити будь-яку агресію, а російська армія не така сильна і страшна, як нам кажуть. Ми маємо професійні боєздатні частини, на оборону працює військово–промисловий комплекс. Відповідаючи на головне запитання — коли закінчиться війна — пояснив: для певної групи людей вона вигідна. Хтось уже встиг побудувати на цьому бізнес. Але наш земляк усе-таки сподівається на мирне вирішення цього конфлікту політичним шляхом.


Завершуючи свій виступ, Андрій Ковальчук подякував усім, хто молився за нього. Директор місцевої школи Вікторія Потапчук вручила знаменитому випускнику оберіг – ікону Божої Матері, яка захищатиме його на фронтових дорогах від ворожої кулі.


Патріотичними піснями, віршами та словами подяки вітали генерала щитинські школярі. Особливо запали в душу такі рядки:


Це не сон, не синдром маячні,
Це війна не в далекій країні,
Не в Іраку чи десь у Чечні,
А в вишневій моїй Україні…


 


ПРОТИ МОЛОТА НЕМАЄ ПРИЙОМУ



У родинному колі: з батьками, дружиною Оленою та молодшим сином Артемом.


 


Після завершення вечора, на якому були присутні батьки героя Євгенія Василівна і Трохим Андрійович, дружина Олена та молодший син Артем, ми поспілкувалися з паном Андрієм. Моє найголовніше враження: простий, щирий та відвертий. Немає ніякої пихи та зарозумілості.


Кажу йому: дуже добре, що нарешті в українських Збройних силах генералами стають не пузаті дядьки з червоними мордами, а бойові офіцери, такі, як він та Ігор Гордійчук, — справжні захисники своєї батьківщини.


На це стрункий та підтягнутий десантник азартно відповідає:


Дуже прикро, що у нас немає часу, а то зараз поїхали б на спортивний майданчик і я показав би, що вмію робити на турніку.


Ми віримо йому на слово. А що може офіцер Андрій Ковальчук, обороняючи свою землю, тепер знає весь світ і наші вороги, які його бояться.


Задовго до російської агресії в Україні тривала перманентна дискусія про те, хто ж ми такі – свинопаси чи козаки. Тільки нинішня неоголошена війна дала однозначну відповідь. Отож, допоки в наших селах будуть народжуватися такі козаки–характерники, як поліський воїн Андрій Ковальчук, відомий під позивним Молот, жоден окупант нас не здолає. Тому що проти Молота, як і проти лома, — немає прийому!


(Детальну розповідь про війну та фронтові дороги волинського героя читайте в одному з наших номерів у 2017 році).


Редакція газети «Волинь-нова» висловлює слова вдячності нашому другу та шанувальнику, сільському голові Щитині Василю Саливончику за організацію зустрічі з Героєм України генерал–майором Андрієм Ковальчуком.



Фото Олександра ДУРМАНЕНКА.


Відео Олександра ПІЛЮКА.