Селом Хорлупи пронеслися вихором усі події ХХ століття, що відбувалися по всій Волині. Принесли людям радість створення УНР, земельна реформа 1925—1928 років, рідна Українська церква, утворення ОУН—УПА. Сум — Перша і Друга світові війни, падіння УНР, колективізація, післявоєнна розруха, втрати на війні та при національно-визвольній боротьбі.
У всіх цих подіях разом з односельчанами був Тимофій Ничипорович Несмянович...
Селом Хорлупи пронеслися вихором усі події ХХ століття, що відбувалися по всій Волині. Принесли людям радість створення УНР, земельна реформа 1925—1928 років, рідна Українська церква, утворення ОУН—УПА. Сум — Перша і Друга світові війни, падіння УНР, колективізація, післявоєнна розруха, втрати на війні та при національно-визвольній боротьбі. У всіх цих подіях разом з односельчанами був Тимофій Ничипорович Несмянович. Під час виборів за Польщі до Олицької гміни люди обрали його депутатом. А згодом і заступником війта. Був він освіченою людиною, завжди був серед людей і щиро по-людськи сприймав їх усі переживання, утиски українців по установах і школах, і бажав усім допомогти. При його участі було створено сільську «Просвіту». Першим рішенням сільської «Просвіти» було прохання до повітової «Просвіти» призначити в школу вчителя української мови. Створили гурток художньої самодіяльності. Землі розподілили на три категорії по родючості. Люди за один рік перенесли на свої хутірські земельні наділи власні будівлі, організувалося життя за новим звичаєм, де кожен господар дбав про свою власну землю, на новому місці садив сад, споруджував господарські будівлі. Все було поряд під рукою, відчувалася зрима перевага цієї системи для селянина. І для кожного порадником був Тимофій Ничипорович. Він зрозумів, що селянина потрібно вчити господарювати на власній землі в нових умовах за західноєвропейським зразком. За його сприяння утворився осередок сільської кооперації. Селяни зробили пайові внески, на які було побудовано будинок для кооперативної молочарні та магазин. Керівництво кооперативним рухом зі Львова через осередок в селі Воротнів Луцького району, де керівником був високоосвічений організатор кооперативного руху Сергій Наїдко. Кооператив організовував українців проти гніту різних лихварів, що закупляли в селянина продукцію на вкрай невигідних умовах. Кооператив закуповував у селян молоко, щотижня виплачував гроші, завозив різні товари в магазин. Селяни відчули, що зародилася сила, яка захищає українського хлібороба, і підтримували заклик — свій до свого по своє. Багато селян виписували журнал «Сільський господар», де добре вчили селянина, як вести власне господарство. Тішився Тимофій Ничипорович з дружиною Фанею, синами Василем, Андрієм, Федором, Олесем, що зростали здібними до науки і праці. Василь вчився у Львівському торговому ліцеї, серед галицької української молоді формувався його свідомий погляд на життя українців під Польщею, права яких були дуже принижені. Коли приїжджав він у село, довкола нього збиралася сільська молодь. Василь роз’яснював їм: ми українці, в нас була своя держава, яку втратили наші предки, а ми повинні здобути її знову, але за це попереду велика боротьба. Організатором цієї боротьби, казав він, виступає ОУН, до якої повинна приєднатися сільська молодь, бо боротьба буде жорстокою: або здобути Україну, або загинути за її волю. В цій справі батько підтримував Василя і навколо них об’єднувалися прихильники Української самостійної держави. Коли помер польський президент Пілсудський й почалися репресії проти українців, Василь пропонує своїм ровесникам організувати в селі відділ УВО (Українська військова організація). Він знаходить багато прихильників цієї організації серед молодих односельчан, його підтримувало до двадцяти молодих хлопців з села. Він навчає їх конспіративної роботи, розповідає історію Української держави. В цей час у Європі вже йшла війна, німці ділили її серед своїх прихильників, в результаті цього відокремлюється Карпатська Україна в самостійну державу на чолі з президентом Волошином. Але в неї було багато ворогів. І цю тендітну незалежність потрібно було захищати. ОУН вирішує послати на допомогу цій державі відділи УВО. В їх складі вирушає і Василь Несмянович. Коли восени 1939 року прийшли більшовики , Василь з батьком стали вчителями в Хорлупівській школі. Вони віддалися повністю вихованню дітей, але їх свідомість не вкладалася в рамки більшовицької ідеології. Згодом багато вчителів прибуло з Східної України, і їх обох та дочку священика Данилевича Мілу звільняють зі школи. Ситуація в селі загострюється, починається підпільна боротьба проти більшовицької влади. Василь від поневірянь в підпіллі та тяжкого переходу через Карпати захворів і помер. Під час виборів до Верховної Ради УРСР націоналісти поширювали серед селян думку, щоб не голосувати за кандидатів, які примусово насаджувалися людям. Це дуже не сподобалося представникам влади, і всі члени націоналістичного осередку були арештовані. Після цього було заарештовано членів ОУН: Василя Парадовського , Миколу Сичука, Федора Вітковського, Оксеня Мірченка, Василя Ломанюка, Андрія Кропиву, Павла Мірковського , Миколу Данилевича, Іларіона Миколайчука. Всі вони були розстріляні в Луцькій тюрмі 23 червня 1941 року. Інші члени ОУН загинули в УПА: Іван Савицький, Фанаська Вітковська, Іван Харчук, Марія Ломанюк, Василь Кирилюк, Надія Кирилюк, Олексій Парадовський, Семен Вітковський. Тимофій Ничипорович був арештований німцями під час облави на націоналістів, з ним Микола Савицький і Андрій Вітковський. Всі вони були замордовані в гестапо. Вже в 1949 році загинув Семен Вітковський. Після війни були репресовані члени ОУН Володимир Чернацький, Антоніна Обушенко, Петро Вітковський, Анісія Вітковська. І це лише в одному селі. У повоєнний час зазнали репресій й сини Тимофія Ничипоровича Андрій і Федір. Після звільнення вони працювали на відповідальних посадах і зробили багато корисного людям. Андрій довгий час працював стоматологом. На жаль, він не зміг працювати у своєму рідному селі, приносити користь своїм людям через репресивні настрої тодішньої місцевої влади. Федір працював виконробом в «Сільелектро» і все його життя пов’язано з електрифікацією Волині. Наймолодший син Олесь закінчив Київський університет в 1950 році, захистив кандидатську дисертацію по астрономії і брав участь в космічних дослідженнях, але передчасно помер. Справи його продовжують син і дружина. Село дало чимало борців за волю України, але з них волі не дочекався ніхто. Тільки тепер як пам’ять про них насипано символічну могилу борцям за волю України. Володимир КОНДРАШИНА. с.Хорлупи, Ківерцівський район. На фото: Таким був Василь Несмянович
