Про що говорили з губернатором волинські «кіборги»?
В обласній державній адміністрації з ініціативи голови Володимира Гунчика зібралися більш як 20 захисників Донецького аеропорту з Волині. Серед них і житель селища Рокині Луцького району Андрій Серганчук, який воював у складі 81-ї бригади старшим навідником АГС, згодом — командиром відділення з позивним Фестиваль
Юлія АНТОНЮК
У промові Володимир Гунчик висловив вдячність героям за мужність і запевнив, що всі імена захисників аеропорту викарбують на стінах нової будівлі. Це буде «не просто аеропорт, а символ героїки українців, нової української армії». Потім голова надав слово захисникам Донецького летовища.
Першим виступив Вадим Ваврищук, комендант диспетчерської вежі Донецького аеропорту, офіцер 80-ї аеромобільної бригади, розповівши коротко свою історію 22-денного перебування в Донецькому аеропорту. «Я можу сказати відверто – мені пощастило вижити, коли перебили вишку. Адже тоді аеропорт «втратив свої очі» і потрібно було виводити людей. Ми всі там були і пережили це. Якщо говорити про наші проблеми сьогодні, то основна – це працевлаштування колишніх військових та виділення їм земельних ділянок».
Нас труїли газом, кидали ганчірки, лили запальні суміші через отвори в стелі, але в полон ніхто не здавався.
Після нього взяв слово атовець Віталій Пясецький: «Їхали в аеропорт всі добровольцями, ніхто нікого за наказом туди не відправляв. Коли я туди потрапив, то подумав: «Як відбуду там 14 днів?» Час тягнувся дуже повільно. Товариш, ротація якого доходила до закінчення, сказав такі слова: «Хлопці, пощастить тому, хто виїде звідси 300-м». Мені пощастило на відміну від багатьох інших, які не змогли звідти вибратися. Ситуація була складною. Ми оборонялися до останнього, відстрілювалися. Нас труїли газом, кидали ганчірки, лили запальні суміші через отвори в стелі, але в полон ніхто не здавався. Багато хлопців проявляли чудеса героїзму. До останнього не було дано наказу про відхід і ніхто без нього аеропорт не покинув. Для чого я це робив? Не для того, аби згодом вразити когось подробицями оборони, просто це має бути в кожному з нас, як нагадування в цивільному житті. Сьогодні ми рідко одягаємо форму. Але завжди пам'ятаємо побратимів, які загинули в аеропорту, і хто зараз перебуває в окопах. Коли перед кожним із тут присутніх, стоятиме спокуса взяти хабар чи закрити якусь сумнівну справу, згадайте про них. Я не люблю слово «кіборг». Не потрібно окремо виділяти оборонців аеропорту, забуваючи про інших хлопців, які так само воювали і воюють в окопах. Пам’ятайте про тих, хто загинув, обороняючи землю, щоб ми могли спокійно збиратися зараз та проводити дискусії».
По завершенні зустрічі захисники мали змогу поспілкуватися, зробити фотографії, а хтось у задумі стояв осторонь, очевидно, згадуючи свою історію оборони аеропорту.
