Понад 40 років працював листоношею на два села і ніколи не жалівся, бо любив свою роботу» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.70 € 31.46
Понад 40 років працював листоношею на два села і ніколи не жалівся, бо любив свою роботу»

Волинь-нова

Понад 40 років працював листоношею на два села і ніколи не жалівся, бо любив свою роботу»

Учора Віталію Столярчуку виповнилося 80, 45 з яких він трудився поштарем у селах Тростянка та Башова Рожищенського району. За сумлінну працю відзначений грамотою Президії Верховної Ради та медаллю учасника Виставки досягнень народного господарства СРСР. А всіх інших його нагород не перелічити

Людмила ВЛАСЮК



У час мого дитинства листи, наче птахи, розліталися по світу. У старій маминій шафі і досі зберігаються пожовклі від років армійські конверти, які присилав із далекої Марійської Республіки мій брат. Вона часто перечитує їх, ховаючи крадькома сльози щастя, бо у тих словах на папері – сила синівської любові. Сьогодні, коли весь світ обплела павутина інтернету, ми стали менше користуватися поштовими послугами, але написані від руки рядки так і залишилися найщирішими. У цьому переконаний Віталій Столярчук, за плечима якого майже піввіку сходжених із такими посланнями доріг. Не раз ранковий мороз підрум’янював йому щоки, дощ обціловував обличчя, але, долаючи кілометри, він поспішав у домівки, де на нього чекали.



Коли народилася перша донька — кинув курити, коли друга — вживати спиртне.



— Треба кожну справу любити, яку б ти не робив. Я радів, що працюю з людьми. Хоча професія листоноші – не з легких, – говорить Віталій Андрійович. – Але коли на дільниці тебе поважають, то й працювати веселіше. Бувало, поспішаю, а біля воріт уже виглядають, розпитують про останні новини. Звичайно, іноді траплялися й складні характери, але така вже робота: доводиться шукати підхід до кожного. Хоч у тебе душа перевертається, але треба з привітністю йти до людей.
Народився Віталій Андрійович у багатодітній сім`ї, де, крім нього, зростало ще п'ятеро братів. Родина жила бідно, тож змалку був привчений до праці. Трудився у рідній Тростянці у місцевому колгоспі, де за один трудодень виплачували 30—40 копійок. Потім викладав у сільській восьмирічній школі трудове навчання, а коли підвернулася робота листоноші, погодився на неї без вагань. Своєю відданістю справі він завоював авторитет у керівництва і серед місцевих мешканців. А через п'ять років до його дільниці приєдналося село Башова. Зі своїми обов'язками жвавий та привітний Віталій Столярчук справлявся як слід, за що неодноразово нагороджувався грамотами та подяками. Ще б пак: надавав понад 300 послуг на місяць! Був головою сільради на добровільних засадах, тричі обирався депутатом. Ледве не щороку виходив переможцем змагань серед листонош, за що отримував путівки: відвідав Хорватію, Сербію, Чорногорію, Югославію, Німеччину, Румунію. Віталій Андрійович із гордістю показує свої світлини, які висіли на Дошках пошани республіканської та обласної Виставок досягнень народного господарства. Важко підрахувати, скільки подолав кілометрів, доставляючи односельчанам довгождані листи, телеграми, газети і журнали. Втім, попри труднощі, на життя ніколи не скаржився, адже має вдачу оптиміста. Віталія Столярчука у селі і нині знають як життєрадісну та сповнену енергії людину.
— Мені видали велосипед, на якому кожного дня об'їжджав 25 кілометрів, – пригадує Віталій Андрійович. – Негода і бездоріжжя ніколи не були перешкодою, адже кореспонденцію завжди потрібно доставляти вчасно. Працював шість днів на тиждень, єдиний вихідний – неділя. Більше десяти років трудився й після виходу на пенсію. Не було кому замінити, на два села люди не хотіли йти.
Крім поштових обов'язків, справлявся Віталій Столярчук і з господарськими справами. 27 років тому овдовів і з того часу проживає сам у селі Башова, де придбав будинок. Діти навідуються, допомагають. Доньками по праву пишається поштар: Ірина викладає математику у Луцькій гімназії № 21, Ганна працює в рідному селі завідувачем ФАПу.
— Коли народилася перша донька — кинув курити, коли друга — вживати спиртне. З тих пір веду здоровий спосіб життя, — усміхається Віталій Андрійович.
Прищепив відповідальність та готовність допомогти ближньому і трьом внукам. На радість дідусеві підростають і двоє правнуків.
— Уже пішов другий рік, як не веду домашнього господарства, — зізнається. – Треба трішки подумати про здоров'я. Раніше тримав курей, свиней, дві корови, мав доїльний апарат. Коли дружини не стало, важко було поратися біля худоби, а надоював більше десяти літрів молока.
Зізнався Віталій Андрійович, що уже більше сорока років передплачує газету «Волинь». Любить читати і рожищенську районку «Наш край». Проте болить чоловіку, що зараз робота листоноші не в пошані.
— Тепер поштарі у нас часто міняються. Кажуть, мала зарплата і мало хто говорить про любов до професії. А все ж починається з неї. Бо скільки серед нас живе людей, яким бракує спілкування, і для яких прихід листоноші — це свято.
…На завершення розмови Віталій Столярчук каже: «Дай Боже вам до 80 дожити, а там попросити в Господа ще трошки. І мені свого хреста донести, скільки назначено Всевишнім».