Завдяки волинянам болгари відкривають собі Україну

Валентина ХМЕЛЬОВСЬКА

-Головною метою поїздки був цикл взаємних презентацій болгарсько-українських проектів — книги-білінгви філософських ліричних фрагментів «Иглы в съня/Голки уві сні» Анжели Димчевої, де я спільно з Віктором Мельником виступив у іпостасі перекладача, представлення (теж у нашому з Віктором виконанні) книги поетичних перекладів «Читання піску» Бойки Драгомірецької та моєї поетичної збірки «Сага за свещи» («Сага про свічі») в перекладі болгарською Димитра Христова, — розповідає пан Микола. — Перша книжка побачила світ в Україні цьогоріч у середині січня у поліграфічно-видавничому домі «Твердиня». Дві інші — фактично одного дня — першого березня — паралельно знову-таки в луцькій «Твердині» і софійському видавництві «Мултипринт». А презентовані були одна за одною у Шевченківські дні, 9 і 10 березня, в столиці Болгарії.

Вже в кулуарному спілкуванні кілька учасників дійства підходили до мене й висловлювали захоплення красою та милозвучністю української мови.

Першого дня мого перебування в Софії відбувся офіційний прийом у Спілці болгарських письменників. Голова цієї творчої організації Боян Ангелов розповів про саму Спілку, про її місце в житті Болгарії, про особливості та перспективи міжнародної співпраці, ознайомив із творчим доробком провідних майстрів слова, котрі творили і творять сучасну історію літературної Болгарії. Поет Димитр Христов представив мене, розповів про нюанси наших творчих взаємин та інтересів, підготовку взаємовигідних книжкових проектів між Волинню і Балканами, наголосив, що спеціально до цього приїзду в болгарському часописі «Словото днес» («Слово сьогодні») вміщено мою і Віктора Мельника добірки в перекладі болгарською, які загалом репрезентують наші персоналії та творчість тутешньому читачеві. Завершилося це літературне кавування обміном книг, які в перспективі можуть перерости в серйозні й цікаві болгарсько-українські проекти.
— Але це була не єдина зустріч?
— Цього ж дня в мистецькій книжковій крамниці «Софія-прес» відбувся вечір української поезії за участю заступника Надзвичайного і Повноважного посла України в Республіці Болгарії Ганни Тертичної та аташе з питань культури Посольства України в Болгарії Тетяни Кононової, широкого кола української діаспори, студентів відділення україністики, яке цього дня, до речі, святкувало 20-річчя від часу створення Софійського університету імені Св. Климента Охридського, місцевої творчої інтелігенції. Учасниками цього мистецького дійства стали: з українського боку, окрім мене, письменниця Анна Багряна, львів’янка, викладач Софійського університету Оля Сорока, з болгарського — письменники Боян Ангелов, Захарі Іванов, Димитр Христов, Анжела Димчева, Бойка Драгомірецька, Віолета Христова, Георгі Атанасов та інші. Особливий довірливий тон цього міжнародного спілкування задав виступ популярного співочого тріо «И» у складі Марини Драгомірецької, Златіни Тодорової та Елеонори Лонтової, яке виконало дві українські й одну болгарську народні пісні, що додало неповторної атмосфери самому святу.
— Вдалося побачити, відчути, чим живуть, над чим працюють болгарські колеги?
— Другий день мого перебування у Софії розпочався з візиту в головний офіс (до слова, колишню штаб-квартиру місцевого гестапо) Асоціації софійських письменників (там також два творчих об’єднання), де мав змогу поспілкуватися особисто з її очільником Захарі Івановим, ознайомитися з роботою цієї структури, основними періодичними й неперіодичними виданнями. А це — часопис «Световете», котрий виходить у 26 країнах світу, його інтернет-версія, що має достатньо високу відвідуваність користувачів, антології болгарської й української поезії, авторські книги, а ще — виставка карикатури художника Тодора Климентова. Захарі Іванов розповів також про недавнє підписання в Києві спільного з НСПУ меморандуму, за яким попередньо домовлено і невдовзі (орієнтовно — восени нинішнього року) має відбутися взаємообмін молодими письменниками. Планується тримісячне вивчення відповідно болгарської й української мов, адресна фахова підготовка перекладачів-белетристів.
Як і планувалося, цей день завершився представленням книги «Иглы в съня/Голки уві сні» Анжели Димчевої в Національному палаці культури Болгарії — літературному клубі «Перото» («Перо»), яке модерувала співавторка письменниці, художниця, журналістка Райна Дамяні. Виступи були перемежовані класичною музикою у виконанні піаністки Міли Міхової. Прозвучали окремі сторінки нової книги з уст авторки й мене як перекладача.
— Що найбільше запам’яталося з цієї презентації?
— Після закінчення творчої розмови вже в кулуарному спілкуванні кілька учасників дійства підходили до мене й висловлювали захоплення красою та милозвучністю української мови, що незаперечно дало їм можливість після почутого, після звучання самих лірично-філософських афористичних текстів поглянути й оцінити Україну та її культуру по-іншому, по-новому. Надзвичайно приємно, скажімо, було довідатися, що задля особистого творчого запізнання зі мною мій давній фейсбучний товариш, 74-літній поет Димитр Васін приїхав зі Севлієво до Софії за 200 кілометрів…
— Отже, ваша поїздка була, власне, діловою..
— Не тільки… Третього дня в Софії спільно з Анжелою Димчевою і Бойкою Драгомірецькою ми оглянули експозицію в Національному історичному музеї Болгарії, побували в гостях у людини-легенди, класика болгарської літератури, поета Любомира Левчева. Митець поділився спогадами про свої поїздки у складі урядових делегацій в СРСР і Україну, продемонстрував високу державну нагороду — орден «За заслуги», який 1997 року йому вручив особисто тодішній Президент України Леонід Кучма, українське видання своїх поетичних творів «Зорешлях», розповів про творчі взаємини з Дмитром Павличком, Іваном Драчем, Миколою Сингаївським, Романом Лубківським, підписав книгу своїх вибраних поезій «Сімдесят сім», сфотографувався на пам’ять. Надзвичайно світлий чоловік! А ще ми втрапили на його діамантове з Дорою Беневою весілля. Направду гарна і приємна пара!
В останній день перебування в Болгарії разом із Димитром Христовим та Анею Багряною відвідали пам’ятник Тарасові Шевченку, один із найкрасивіших у світі, і меморіальну кав’ярню «До і після» на вулиці Христо Белчева, 12, де любила бувати за свого приїзду до Софії Леся Українка, зробили пам’ятні світлини на згадку. А далі була особиста зустріч-знайомство з Христо Черняєвим, адже саме зараз завершую переклад його поетичної книги «Єдина любов», яку, дасть Бог, до травня видамо так само двома мовами.