ОДКРОВЕННЯ

— Чи не страшно тобі вночі одній?
— Ні! Бо я не одна. Я — з Богом і коханим...
Тієї ночі був поруч тільки Бог, який знав, що я думаю, чим живу. Я розмовляла з ним, благала, щоб не карав мене жорстоко за мій гріх.
Зрештою, хіба це тяжкий гріх, коли кохаєш, а сказати про це не смієш?.. Коли зустрічі прагнеш, як дощу у посуху, як вітру — у полуденну спеку. На жаль, чого прагнеш — нема. І в’яне жіноча краса, і томиться серце у грудях, і капають сльози полинно і рясно.
— Прости мене, Боже, благаю! Пошли йому щастя, зігрій його ласкою. Бо коли буде щасливий він, буду щаслива і я .
З неба падала зірочка — я загадала бажання. І це бажання збулося.
— Ти така нерозумна жінка. Твоє кохання без взаємності, — сказав він мені.
Тільки він і донині не знає, що відповіло моє серце. Бо коли я бачу його, бачу, як він, як завжди поспішає, хвилюється і червоніє, немов хлопчисько, то я щаслива.
... Знов виходжу у ніч, подалі від людських очей радію і плачу, розмовляю із Богом. У молитві своїй благаю за двох:
— Признаюсь, Мій Всевишній, що тебе я, як Бога люблю, а його, як людину кохаю. Дай нам, Боже, побачитись знову хоч на відстані.
В. Ж.
м. Луцьк.