«Усі вони прийшли захищати свого хазяїна»

Довести особисту участь Мартиненка у зловживаннях неймовірно важко. І я думаю, він виграє війну. Це не означатиме, що він чесна людина, але означатиме, що він переміг. Найгірше, що при цьому програємо всі ми, бо це буде повна дискредитація НАБУ як структури.

Ігор ГОРДІЙЧУК,
Герой України, генерал–майор, ректор Київського військового ліцею імені Івана Богуна (м. Київ):
— Це своєрідна кругова порука. Адже чудово розуміють: якщо сьогодні арештували Мартиненка, завтра вони також можуть опинитися на його місці. Але корупціонерів треба нещадно давити, щоб земля під ними горіла. Якраз у цьому вважаю ключовою роль об’єктивних засобів масової інформації, що не залежать від олігархів. Ми ж бачимо: крім зовнішнього ворога – російської імперії зла – у нас не менш страшний ворог внутрішній – корупція. Викорінити її зможемо тільки спільними зусиллями.

 

Сергій ТОМІЛЕНКО,
голова Національної спілки журналістів України (м. Київ):
— Думаю, це значною мірою було намаганням показати політичну солідарність і заступитися за члена команди «Народного фронту». Водночас вважаю це не зовсім хорошим сигналом, який показує, наскільки в Україні міцні зв’язки між політиками. Якщо правоохоронні органи мають якісь претензії до потенційного корупціонера, то відразу з’являється ціла група достойників, готових його визволяти. Це не є ознакою цивілізованої держави.

 

Богдан ШИБА,
луцький міський голова 2006 – 2010 років (м. Луцьк):
— Це свідчить про дві речі: міцну системну корупцію в Україні та впливовість політичної фігури Миколи Мартиненка. Він був таким при всіх президентах. Саме він змінює тих, кого підтримує, а не вони його. Тому зараз на захист підозрюваного кинуті всі сили. Яскравим підтвердженням цього є підтримка міністрів. Скажімо, якщо народні депутати мають право поручитися, бо вони політичні фігури, то члени уряду представляють виконавчу владу і повинні бути особливо чистими, ні на кому не «зав’язаними». Якщо ж доведуть, що екс-нардеп винен, міністри ризикують щонайменше назавжди піти з політики. Микола Мартиненко є членом парламенту впродовж 20 років, він очолював паливно-енергетичний комітет, котрий займається атомною енергетикою, а це серйозні фінансові потоки. Зачепили дуже «крупну рибу», тому всі гратимуть «ва-банк».

 

Майя МОСКВИЧ,
боєць полку поліції спеціального призначення «Миротворець» (м. Київ):
— Мені важко судити, бо не знаю всіх деталей. Але є думка, що тут замішані гроші. Ті, хто розкрадає або відмиває кошти в особливо великих розмірах, роблять це не самостійно, а в змові з іншими. Напевно, з багатьма доводиться ділитися. І чим більше людина такого рівня, як Мартиненко, має статків, тим більше у неї зв’язків. Думаю, поручителі з’явилися на грунті грошей та зв’язків. Значить, він має на них якийсь вплив або вони з ним якось пов’язані. Іншої причини не бачу.

 

Володимир КАРПУК,
народний депутат України V та VI скликань (м. Луцьк):
— У Миколи Мартиненка у Верховній Раді і IV, і V, і VI скликань була своя група депутатів, які його підтримували. У парламенті 6–го скликання він одночасно обіймав посади голови комітету і голови фракції. Це було поза законом, але фракція не могла проголосувати проти, бо його люди на давали цього зробити. У Мартиненка завжди була група осіб, яких він «підгодовував». «Народний фронт» створювався ним та Арсенієм Яценюком, але останній був більше «прапором», а Мартиненко зробив багато саме в плані фінансування. Тому не дивно, що ті депутати, які завдячують йому місцем у списку і входженням до Верховної Ради, взяли його на поруки.

 

Ігор ЛАПІН,
народний депутат України (м. Луцьк):
— Підозрюваний — ще не обвинувачуваний, а поручительство — особиста справа тих людей. Напевно, вони його настільки добре знають. До того ж, поручителі — не пересічні громадяни, а Мартиненко не людина з вулиці. Взагалі-то питання краще було би ставити особам, які за нього поручилися.

 

 

Анатолій ОКТИСЮК,
політичний експерт Міжнародного центру перспективних досліджень (м. Київ):
— Усе логічно і прогнозовано. Це узгоджена позиція «Народного фронту», членом якого є Микола Мартиненко. У питанні поруки не бачу нічого дивного — всі вони є представниками однієї політичної сили, в тому числі міністри, яких в уряд делегувала партія. Вони відстоюють свої позиції і продемонстрували НАБУ та Адміністрації Президента, що є єдиною командою й готові йти до кінця. Якою б неоднозначною не була фігура Мартиненка, справа проти нього політична. В цьому випадку на НАБУ має вплив Михеїл Саакашвілі через соратника Гізо Углаву, який був заступником Генпрокурора Грузії Давіда Сакварелідзе. Разом із депутатом Сергієм Лещенком вони чинять тиск на Антикорупційне бюро з метою вплинути на «Народний фронт», щоб він зменшив свої апетити і не претендував на вакантні посади, зокрема, голови НБУ.

 

Віктор КУЦ,
адвокат (м. Березне Рівненської області):
— Перше, що спало на думку, – кругова порука можновладців. А друге, ще важливіше, – страх перед розпадом ледь живої коаліції. Зараз у Верховній Раді треба ухвалити цілу низку законів – на вимогу Міжнародного валютного фонду, щодо продажу землі, – інакше українська влада не зможе отримати чергової позики. А «Блок Петра Порошенка» не впевнений у своїх союзниках. Невідомо, чи підтримає їх «Народний фронт», якщо їхній однопартієць «погорить».

 

Ірина ФАРІОН,
член політради ВО «Свобода», народний депутат України VII скликання (м. Львів):
— Всі вони прийшли захищати свого хазяїна. Можна лише констатувати той факт, що в нас немає держави української, а є лише клани, які маніпулюють інфантильним суспільством і підгодовують своїх прислужників. Серед тих, хто брав Мартиненка на поруки, на свою превелику ганьбу, була й міністр освіти Гриневич, бо вона теж годується з тієї ж годівнички, що й Аваков, Парубій, Яценюк – це все «Народний фронт», що став антинародним. Вони захищають основне джерело свого добробуту, бо ж живуть не на зарплату, як ми з вами. Для них держава українська – це крамничка для власних потреб, і продавець у ній – Мартиненко, він їм продає готівку.

 

Володимир ДЕЙНА,
підприємець, депутат Волинської обласної ради, фракція «Блоку Петра Порошенка» (м. Луцьк):
— Дуже просто – його приналежністю до «Народного фронту». Партійна дисципліна зобов’язує депутатів та урядовців заявляти про свою солідарність із Миколою Мартиненком, який відіграв ключову роль у розбудові цієї політичної структури. До рішення суду ми не можемо стверджувати корупціонер він чи ні. Але такий крок, як взяття на поруки, вважаю спробою «відбілити» цього діяча. Це неправильно, бо так можуть чинити й інші політичні сили.

 

Данило ПОШТАРУК,
заслужений діяч мистецтв України, директор–художній керівник Волинського обласного академічного театру ляльок (м. Луцьк):
— Мабуть, ця група підтримки так само спільно й працювала. Слідчі мали б це перевірити. Чому б інакше його брати на поруки? Якщо Мартиненко чесний, то це доведе слідство, а якщо боїться слідства, то, можливо, за ним тягнеться ниточка до багатьох інших депутатів? І слід може вийти саме на тих, хто так його захищає.

 

 

Олег КІНДЕР,
ковельський міський голова (м. Ковель):
— Я не знайомий особисто із Миколою Мартиненком, хоча він двічі обирався народним депутатом по Ковельському округу. Крім того, з його подачі в місті розпочинав роботу проект «Інтерпорт «Ковель». Це мав бути логістичний центр, але, на жаль, про нинішню діяльність цієї структури майже нічого не відомо. Щодо поручителів Миколи Мартиненка — мені соромно за дії тих людей, яких народ обрав на високі посади, висловив вотум довіри, а вони вирішують приватні питання і навіть не соромляться це показувати. Ми хочемо в Європу, але там від звинувачених у корупції шарахаються, а не беруть їх на поруки.

 

Сергій СЛАБЕНКО,
депутат Волинської обласної ради, фракція «Батьківщини» (м. Луцьк):
— Кожен громадянин має право поручитися за іншу особу. З точки зору закону я не вбачаю тут правопорушення. Можливо, антикорупційні органи вирішать інакше, якщо, наприклад, знайдуть відомості, що ці особи змішали виконання функції від імені держави з особистим поручительством. З іншого боку, я не вважаю, що Миколі Мартиненку взагалі були потрібні захисники. Він вибрав позицію, яку формували його адвокати, де все ґрунтувалося на юридичних діях, що свідчили, на мій погляд, про добросовісність підзахисного. Він не втікав, не залишав територію України. Тому поруки депутатів і міністрів – питання моральності цих людей. Я обережно ставлюся до осіб, які використовують своє добре ім’я, перебуваючи в статусі державного службовця, при наданні особистих гарантій за когось.

 

Тарас ЧОРНОВІЛ,
народний депутат України чотирьох скликань (м. Київ):
— Законом визначено, що будь-хто може здійснити таку річ, як поруки. Тому я не осуджую цих людей. Всі вони — однопартійці Мартиненка. Свого часу я теж був з ним у «Нашій Україні», але жорстко критикував, бо мав щодо нього власний внутрішній негатив. І зараз, поки справа не доведена в суді, Мартиненко вважається не винним. Однак є серйозні підозри, що вердикт буде не на користь НАБУ. Довести особисту участь Мартиненка у зловживаннях неймовірно важко. І я думаю, він виграє війну. Це не означатиме, що він чесна людина, але означатиме, що він переміг. Найгірше, що при цьому програємо всі ми, бо це буде повна дискредитація НАБУ як структури. Думаю, за Мартиненком є нечисті справи, але навряд чи він поводився настільки необачно, щоб залишати сліди.
Бліц провели Василь УЛІЦЬКИЙ, Лариса ЗАНЮК, Людмила ВЛАСЮК, Сергій НАУМУК, Кость ГАРБАРЧУК, Мирослава КОЗЮПА.