Курси НБУ $ 39.23 € 42.44

ЗАГАДКОВИЙ ДЯДЬКО-ПРОГНОЗИСТ

Знаний на всю Україну народний прогнозист погоди, журналіст "Волині" Володимир Лис почав свою "віщунську" діяльність з однієї цікавої зустрічі...

У квітні 1986 року я поїхав у чергове відрядження, цього разу у Володимир-Волинський район. Щойно розпочалася горбачовська перебудова, відбувся черговий партійний з’їзд і потрібно було взяти інтерв’ю в доярки під тодішньою нашою рубрикою «Бесіди на політичну тему» — що вона, мовляв, про все це думає. У тамтешньому міськкомі партії мені рекомендували, як вони сказали, достойну кандидатуру, підкинули машиною до приміського села Зарічного.
Бесіда з миловидою і доволі таки підкованою в політичному плані жіночкою закінчилася десь за годину. Я став чекати на міськкомівця, який пообіцяв підвезти назад, до райцентру, звідки вже лежав шлях до Луцька. Та раптом він зателефонував і вибачився, попросив зачекати, бо щось там дорогою у сусідньому селі поламалося в «уазику».
На автобус до Луцька, до якого я хотів встигнути, я запізнився. Правда, наступний йшов через неповну годину і я став убивати час, примостившись на лавку в невеличкому залі чекання.
Я присів поруч явно сільського дядька, зодягнутого в куфайку, кирзові чоботи, вовняного картуза на голові.
Про що можна говорити з незнайомим чоловіком? Звісно ж, про погоду. Я й поскаржився, що зранку в Луцьку здавалося тепліше, ніж тепер отут, у Володимирі, посеред дня. Ніяк на весну не збереться.
— То вже не довго такий холод, — сказав у відповідь дядько. — Днів через два зовсім потепліти має. А там і до кінця квітня буде тепло. Щитай, що літня погода, і май теплим має бути, і дощі не холодні обіцяються. Так що весна ще своє наздожене.
— А ви звідки знаєте? — поцікавився я.
— Та є такий спосіб (він так і сказав — спосіб). Погоду наперед визначати, — відповів мій співрозмовник. — Я ним вже кілько-то літ пользуюсь. І чимало справджується.
Я поцікавився, що ж то за спосіб такий, і почув, що треба спостерігати за погодою від 26 грудня по 6 січня. Чого 26 грудня? Бо то перший день, коли сонце на літо повертає.
— Потихеньку, навіть не на заячий скік, а скорше на мишачий слід, — посміхнувся мій сусід по лавці. — На їдну секунду, щитай. Ви може не знаєте, бо ще молодий, а 25 грудня — то Спиридона, він, як в народі кажуть, сонце і повертає. Ото далі кожен день і буде за місяць.
— Як то — за місяць? — не зрозумів я.
— А так, що 26-ого числа — то січень, 27-ого — то лютий, 28-ого — март. Ну, і так далі. На квітень – 29-е число визначає, яка тоді погода, така і в теперішньому місяці.
— Почекайте, — сказав я. — Але ж тоді може бути мороз...
— Авжеж, часто й буває, — трохи з лукавинкою в очах підтвердив дядько. — І першого січня на Новий рік, і другого чи третього все може бути. Не треба зиму, як казали мій покійний дідо, на літо перевозити.
Тут він і розповів про цей метод спостереження. На півслові дядько раптом підхопився, сказав заклопотано:
— Ой, вибачайте, забалакався, а то ж мій автобус, вже, певне, прийшов.
З тими словами і поспішив до виходу. Більше я ніколи його і не бачив. Ні як звати не запитав, ні з якого села чи району. Обличчя звичайне, просте, без якихось особливих прикмет. Трохи, здається, сльозилися очі, ніби маленька гулька-родимочка була на лівій щоці, ближче до вуха. Але то, може, мені тепер так ввижається.
Коли ж через кілька днів справді різко потепліло, майнула думка: «Ти диви, справді, як старий казав». Утім, не такий вже й старий він був. Виглядав десь на років 60, може 65 чи трохи більше. Але й мені тоді було лише 35.
Повертаючись уже пізніше до цієї зустрічі, я якось мимоволі подумав, що вона була не випадковою. Обставини мовби сприяли тому, щоб вона відбулася. Судіть самі. Якби не поламалася та машина, яка мене мала підвезти на автостанцію, та ще не затримався автобус у селі, яким я вирушив до Володимира-Волинського, я б встиг на інший автобус до Луцька і навряд чи того дядька зустрів би. Все мовби навмисне того дня склалося так, щоб наша зустріч неодмінно відбулася. Доля? Хтозна.
А про цю зустріч я згадав вже у грудні 1988 року, коли прочитав у нашій газеті в замітці такого собі фенолога з чудернацьким прізвищем Вйотухна два речення про те, що існує такий метод спостереження за погодою 26 грудня — 6 січня, коли погода мовби проектується на цілий рік. Я вирішив і собі поспостерігати, згадавши, що про цей самий метод мені розповідав загадковий дядько, якого зустрів на автостанції у Володимирі-Волинському. З цього все і почалося. Пізніше я звертався через нашу й інші газети з проханням відгукнутися того, хто був тоді моїм співрозмовником. На жаль, досі ніхто не відгукнувся.
Володимир ЛИС.
Telegram Channel