НА ВОЛИНІ ЗНИКАЄ КАРТОПЛЯРСЬКА ГАЛУЗЬ

І причина цього — відсутність продуманої цінової політики з боку держави
Селяни Горохівського та Локачинського районів зібрали високий урожай бульб. Здавалося б, тільки радіти цьому. Але та радість зникає, як тільки справа доходить до продажу виробленої продукції. У першій половині вересня за кілограм картоплі в селах районів заїжджі перекупники пропонували 25—30 копійок. Але й ті копійки виплачували, як висловився один місцевий дотепник, “конвертованою в кавуни валютою”. Отож, замість зиску селяни отримують гарбуза.
Здавалося, куди вже далі. Але тільки-но дехто із селян, згнітивши серце, зібрався продати вирощене по 25 копійок за кілограм, як усе ті ж перекупники спробували “збити” ціну до 18 і навіть 16 копійок. У цьому зв’язку і зателефонував мені голова приватно-орендного сільгосппідприємства в Угринові Горохівського району депутат обласної ради Андрій Турак, поцікавившись, чи знаю я про такі-от “смішні” ціни. Коментуючи ситуацію, один із знайомих мені господарів-одноосібників назвав їх “плювком під ноги селянинові”. І додав, що “треба буде, мабуть, повантажити всю оту картоплю, вивезти та й висипати під держадміністрацію”, де “про нас так думають і дбають”.
Криза волинського картоплярства почалася давно, ще у першій половині дев’яностих років минулого століття із зради (саме так називають у селах Горохівського, зокрема, району, те, що тоді відбулося) інтересів українського сільгоспвиробника своїм же державним чиновництвом, котре, замість подбати про ринки збуту на вироблену в Україні картоплю, відкрило шляхи для закупівлі її у Польщі, Румунії і навіть Туреччині. Якісь дивіденди, щоб не сказати “срібняки”, чиновництво, мабуть, від того одержало, але дорогою ціною. Втративши ринки збуту, в ряді районів області, зокрема у лісостеповій зоні, картоплярство в крупнотоварних господарствах згорнули повністю.
У Горохівському, наприклад, районі відмовилися тоді від цієї галузі навіть і в колективних тодішніх господарствах сіл Вільхівка, Терешківці, Озірці та Мирків, де є для цього підходящі грунти і були всі передумови для впровадження найсучасніших технологій на великих площах. А в Крухиничах Локачинського району на картоплярстві спеціалізувалася окрема механізована ланка Віктора Новосада. Однак з усіма цими надбаннями довелося розпрощатись. І лише минулого літа, як розповів мені начальник відділу маркетингу продукції рослинництва управління сільського господарства та продовольства Горохівської райдержадміністрації Володимир Миколайчук, наважилися, було, відновити картоплярство в Озірцях, але, знову зазнавши через оті “смішні” закупівельні ціни збитків, нинішнього року до вирощування бульб вже не брались.
— Сьогодні картоплярство у цьому районі повністю перебуває в руках одноосібницьких та частково фермерських селянських господарств і переходить на натуральні рейки. Дивно це констатувати, згадуючи ще недавні часи, коли ми мали крупнотоварне виробництво. А наших державновладців начебто це вже й не стосується. Схоже на те, що нікого за нинішніх умов не турбує і абсолютна збитковість галузі. Десятиліттями привчений віддавати свою працю задурно, учорашній колгоспник лише тепер починає вчитися належно підраховувати ці затрати і усвідомлювати важливість в умовах ринку хоч якоїсь регуляторної політики з боку держави.
Як мене поінформували, в умовах минулого, наприклад, року рентабельність картоплярства починалася при закупівельній ціні на продукцію 35—40 копійок за кілограм. Нижче цієї відмітки були вже збитки. Про те, що нинішнього року затратність картоплярства у зв’язку із збільшенням цін на пальне, мінеральні добрива та агрохімічні засоби зросла, говорити вже не доводиться. Про всі ці невеселі справи я говорив із директором горохівського спільного підприємства “Заготконтора” Надії Геби. Раніше ця система, як відомо, відігравала значну роль на ринку картоплі.
— Лихо у тім,— сказала вона,— що тендери на закупівлю картоплі, в тому числі і для бюджетних організацій, останніми роками виграють, як правило, посередники від крупного приватного бізнесу, яким до проблем селянства просто байдуже. Їм головне — закупити продукт якнайдешевше, аби продати його потім з найбільшою вигодою для себе. Ми на тендері виставляли ціну 55—56 копійок за кілограм. Це, я вважаю, реальна ціна. Наш конкурент виставив 30 копійок за кілограм і переміг. В умовах такої конкуренції ми виграли тендер лише на закупівлю 300 тонн картоплі, яку, аби мати на кілограмі бульб хоч одну копійку чистого прибутку, змушені брати у виробника по 28 копійок за кілограм. Я маю знайомих у Луганській області. За радянських часів заготконтора Горохівської райспоживспілки відправляла туди по 15 тисяч тонн картоплі щоосені. Телефоную тепер туди, пропоную товар, а у відповідь одне: для нас ваша картопля надто дорога.
Цікаво, а де вони беруть дешевшу. У Туреччині? Чи перейшли на крупи і макарони?
— Сьогодні взагалі не модно, тим паче з боку державних владців, питати у селянина, як він живе,— сказав голова постійної комісії обласної ради по земельних відносинах і соціальному розвиткові села Валерій Панасюк. — Дали селянинові землю, а що і як він з нею має робити, фактично нікого не цікавить. Тим часом на урядовому ж рівні вже підраховано: мінімальний дохід, що його має селянин з гектара земельного паю, становить чотири тисячі гривень. Залишається лише запитати у когось із тих, хто так файно все для селянина порахував, чому ж при таких доходах ніяк не зведе той селянин кінці з кінцями?
До Валерія Сергійовича я звернувся з проханням прокоментувати нинішню ситуацію в картоплярстві як до керівника одного із небагатьох в області справді крупнотоварних сільгосппідприємств-виробників продукту, що віддавна у нас названий другим хлібом Полісся. Розташоване воно в Седлищі Любешівського району. Вирощують тут насіннєву та продовольчу картоплю останніми роками на 130—140 гектарах. Сьогорічний урожай, в залежності від сорту бульб, — 300 і навіть 400 центнерів з гектара. А в цьому зв’язку і порадив Валерій Сергійович усім, хто вирощує картоплю, з усією серйозністю ставитися до впровадження нових прогресивних сортів картоплі та сортопоновлення. Бо, як сказав, те, що отримують люди із трьох гектарів посіву, можна одержати з одного. А хороше насіння картоплі, завдяки тому, що обласна рада частково компенсувала чотирьом спеціалізованим сільгосппідприємствам затрати на його виробництво, стало для селянина значно доступнішим, оскільки коштує 50 копійок за кілограм.
До речі, компенсацію цих затрат здійснено завдяки турботам очолюваної Валерієм Панасюком постійної комісії. А от щодо збуту картоплі, то і він розводить руками, повністю підтверджуючи міркування про тендерні ігри Надії Геби. Найкраще було би, щоб уряд впровадив на цей продукт держзамовлення. Однак, оскільки й на зерно держзамовлень немає, то сподіватися на щось подібне картоплярам поки що не доводиться.
Тим часом обставини беруть селянина за горло ще й тим, що картоплю довго зберігати не будеш. Хочеш чи ні, а мусиш продати. Тому й вирішили у Седлищах у наступному році скоротити площі картопляних плантацій до 100 гектарів, вирощуючи на 60 гектарах насіннєву та продовольчу картоплю, а на 40 — промислову. На думку Валерія Сергійовича, сподіватися на поліпшення стану справ із картоплярством в області не доводиться ще й тому, що упродовж минулих літ тут повністю, вважати, знищено картоплепереробну промисловість. А наміри деяких горохівських картоплярів-одноосібників скоротити виробництво бульби до рівня власних потреб він назвав абсолютно прогнозованими і такими, що в недалекому часі можуть створити зовсім інші проблеми. У нас таке буває досить часто.
Петро БОЯРЧУК.