За вечірніми вікнами блукає невтішний дощ, мінорна музика і тиша тупим болем лягає на серце...
За вечірніми вікнами блукає невтішний дощ, мінорна музика і тиша тупим болем лягає на серце. І здається, що та неосяжна порожнеча стає ще більшою, гнітючою. Ніби і є все, як у всіх (як у більшості), а хочеться кричати від власної неспроможності змінити, бодай, щось на краще, закидати те провалля, прокласти кладочку... Коли мені важко — сповідаюсь у віршах і пісні. Так добре, коли можеш уявити те, чого немає, і жити у ньому. Потім вигадувати щось нове. Напевно — просто хочеться щастя. То приходила осінь із сумними очима, Дарувала надії і тривоги свої, Та з’являлися крила у тебе за плечима Лиш тоді, коли поруч не ставало її. Щось хотілось сказати, а вуста кам’яніли, Тільки вогник не гаснув,— все повториться знов... Тихо плакала осінь, жовте листя стелила, Проводжаючи в вирій твою першу любов. Тетяна ЧЕРЕПАРА. с. Новосілки Турійського району.
