Заради коней поміняла Київ на поліський хутір - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.89 € 31.63
Заради коней поміняла Київ на поліський хутір

Волинь-нова

Заради коней поміняла Київ на поліський хутір

«Це не просто моя професія – це моє життя», – так каже про роботу з гнідими Віра Цуканова

Сергій НАУМУК

 

НЕ ДО КОЖНОГО ФЕРМЕРА МАСОВО ЇДУТЬ НА ЕКСКУРСІЮ ШКОЛЯРІ
Невелике урочище Фасти біля села Мощена Ковельського району дало назву фермерському господарству, що його заснував Олександр Шайнюк. Окрім свинарства та рослинництва, де добитися непоганих результатів, господарство має ще один напрям — розведення коней.
…Якщо за Ковелем повернути з траси Київ — Варшава у напрямку до військового містечка біля села Черкаси, то через кількасот метрів натрапляєш на колишнє підсобне господарство «Ковельсільмашу». Нині — це територія ФГ «Фасти». Назустріч нам — галаслива група школяриків. Дітей часто привозять сюди на екскурсії. А в теплі дні відвідувачі є щоденно. Бо де ще малі містяни можуть не просто поспостерігати за тваринами, а поспілкуватися з ними, погладити, почухати за вухом?

 

 

 

« Питаю, чи не нудно пані Вірі стільки часу проводити з кіньми. Відповідає, що з тваринами цікавіше, ніж із людьми. »

 

 

Олександр, тутешній працівник і мій провідник, веде на ферму. Подвір’ям вільно ходять кози та гуси. У пташнику — павич, декоративні кури, індійські качки і фазан. Останній — у невеликому сітчастому відділенні.
— То все моя робота. Фазану ще треба виготовити клітку, — каже чоловік про пташник.
Заводить мене на ферму. Показує пологові відділення овець. Поруч — в’єтнамські свині. Порісна льоха лежить у загорожі. Олександр розповідає, що свиня спокійна і тому діти не бояться заходити до неї. Щойно один почне гладити, як інші приєднуються. Якось, сміється, поприкладали руки до тварини і так стояли добру хвилину, спілкувалися.

 

 

ЦЯ ЖІНКА НЕ ПРОСТО ГНІДОГО НА СКАКУ ЗУПИНИТЬ, А Й ОСІДЛАЄ ЙОГО

 

 

Біля конюшні зустрічаємо Віру Цуканову. Жінка — тренер кінноспортивного клубу «Фасти», який діє на базі фермерського господарства. Віра Олександрівна родом із Обухова Київської області. Коней любила з дитинства. Каже, що дід по матері був ветеринаром і від нього цей інтерес до тварин. Тренуватися їздила до Києва, а це — за 50 кілометрів. Пізніше стала навчатися у Мирогощанському аграрному технікумі на Рівненщині. А вже звідти потрапила на Волинь, у «Фасти». Свого часу господар Олександр Шайнюк запросив її повчити їзді на конях. Вона приїхала і залишилася.
Люди по–різному сприймають свою роботу. Для когось — це джерело доходів. Інший завдяки їй утверджується, ще комусь — це ніби захоплення. А є люди, для яких робота — сенс життя. Віра так і каже: «Це не просто моя професія — це моє хобі, моє життя». Одного разу їй під час розрахунку з попереднього місця роботи зарплату видали гнідим.
Вона все життя з кіньми. Найдовше була без них 10 днів, коли їздила відпочивати на Закарпаття. А так щодня зі скакунами. Бо ж прогулювати їх треба регулярно. А в господарстві нині 21 кінь ганноверської та голштинської порід.
— Якось приїхав покупець. Вивела чотирьох жеребців, чоловік подивився і каже: «Якісь вони вахлакуваті». Тобто не баскі. А це тому, що вони притомлені, бо я щодня з ними займаюся, — пояснює жінка. — А якщо мене кілька днів немає, то вони надто вже буйні, особливо жеребці.
Поки ми розмовляли мимо нас пробігло стадо поросят породи мангал. Співрозмовниця зачудовано спостерігає за малими. Потім вирушаємо на конюшню. Віра виводить Алегора. Вороний красень покірно йде за хазяйкою. Згодом робить кілька кіл. Тренер хоче, аби кінь долав перепони, той не одразу дається, стрибає ніби нехотя.
За ним у загін виводять жеребця торійської породи, якого кличуть Шоколадом. Цей кінь не належить ФГ «Фасти» — його передали на утримання разом із трьома іншими. Проте тренують їх нарівні з усіма.
Минулого року на території фермерського господарства провели змагання з конкуру, тобто подолання перешкод на коні. Поборотися приїхали наїзники з Луцька, Рівного, Тернополя та села Котів Ківерцівського району. Чимало було й глядачів. Господарі навіть не сподівалися, що це викличе настільки великий інтерес. У «Фастах» також приймають дітей із церебральним паралічем. Катання на конях допомагає їм поліпшити самопочуття, бо при ходьбі тварина масажує м’язи дитини і зігріває, адже температура тіла скакуна вища, ніж у людини.
Питаю, чи не нудно пані Вірі стільки часу проводити з кіньми. Відповідає, що з тваринами цікавіше, ніж із людьми. Її слова підтверджені діями: не кожен переїде жити із столиці на хутір.

 

 

 

 

Шоколад слухається хазяйку і легко долає перешкоди.

 

 

 

 

Підкорила пані Віра і «баранчиків Шонів».

 

 

Фото Сергія НАУМУКА.