ГРОМАДЯНСЬКА ПОЗИЦІЯ ВОЛИНЯН - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.67 € 32.30

ГРОМАДЯНСЬКА ПОЗИЦІЯ ВОЛИНЯН

— Я 31 жовтня не знайшов свого прізвища у списках, хоч весь час там живу, — обурювався мешканець вулиці Шевченка Іван Леско.

Буяни
У селі Буяни Луцького району редакційній «Волзі» довелося супроводжувати... вантажівку. А нею вирушили до тих, хто голосував удома, члени дільничної комісії. Це, звісно, випадковість, але промовиста — троє найперших виборців, до яких завітали, уособлювали долю українців, котрі прожили довгі роки, що передували дню цих виборів.
Катерина Наюк всі післявоєнні роки надривала жили (тепер ноги майже не слухаються) у колгоспній ланці, кожного року обробляючи щонайменше по три гектари цукрових буряків. Антон Куцик втратив батьківську землю за Бугом, на Холмщині, але справжнього щастя на землі волинській так і не знайшов. Його сват Юрій Климович родом з Львівщини був активним учасником національно-визвольного руху, за що й потрапив до Красноярського краю. Там і познайомився з Клавдією Куделею з Буян, куди й переїхав після звільнення. До речі, першим чоловіком Клавдії був відомий на Волині діяч ОУН і УПА Іван Члек. Нині пан Юрій, якому у липні цього року виповнилося дев’яносто, погано бачить і чує, але, як він сказав, «можете здогадатися, за кого голосував».
Затурці
У Затурцях Локачинського району, мабуть, одна з найбільших сільських виборчих дільниць — 1505 виборців. Тут порівняно з іншими сільськими дільницями взяли й найбільше відкріпних талонів — 37 із 65 виділених за 4-відсотковою нормою. Тут же за межами дільниці жителі села жваво обговорювали вчинок працівників місцевої автозаправної станції. За словами мешканців Затурців, п’ятьох працівників цієї автозаправки, яка начебто належить до Волинської бази нафтопродуктів, зобов’язали взяти ці горезвісні кріпацько-відкріпні талони. Хлопці взяли, але здав у свою контору лише один. Решта проголосувала на виборчій дільниці в сусідньому селі Манькові.
— Я голосувала за Ющенка і не приховую своїх поглядів, — сказала кореспонденту «Волині» Ярина Мислінська. — Ми з покійним чоловіком, який помер у 93 роки, все життя тяжко працювали. А що ми нажили? Син у Києві робив на заводі, завод закрився, мусив роботу шукати. Мені 86-ий рік іде, ще за польських часів у «Просвіті» була, виступали скрізь за мову українську, за права нашого народу. То чого ж тепер, через стільки літ повертається те, що ці права треба захищати вже нібито в своїй Українській державі?
Війниця
У Війниці того ж Локачинського району 21 листопада — ще й храмове свято. Можливо, тому у людей і на вулиці, і на виборчій дільниці був по-особливому веселий настрій. Як нам розповіли, настоятель місцевого Свято-Михайлівського храму під час служби Божої закликав спочатку проголосувати, а вже потім сідати за празникові столи. І на дванадцяту годину проголосував вже 191 виборець — більше двох третин жителів села, котрі мають право голосу.
Тут же пильні спостерігачі з Харкова зауважили «серйозне порушення» — молода мама доручила вкинути бюлетень, тримаючи її на руках, маленькій донечці. Це було потрактовано, як «передача права голосу іншій особі». Мама злякано опустила дитину і сама вкинула бюлетень.
Володимир-Волинський
Голова територіальної виборчої комісії округу № 19 Зоя Стецюк не приховувала задоволення — після бурі, що пронеслася напередодні, зв’язок з усіма дільницями було відновлено, там, де зникло світло, його теж оперативно підключили. От хіба бюлетені з 63-ої дільниці потрапили на 90-ту, але й цю помилку виправили. А ось відкріпних талонів цього разу територіальна комісія з 6 тисяч виділених на округ видала 5970 — попит у Володимирі-Волинському і селах був особливий. Щоправда, як виявилося, «реалізували» по дільницях від 60 до 90 відсотків. Зауважимо, що у відсотковому відношенні Володимир-Волинський тут випередив Луцьк. Доволі масово забажали поїхати у відрядження, «виїхати на природу» і там десь нібито проголосувати, поїхати в гості (так пояснювали) працівники кількох місцевих підприємств, приватних фірмочок.
— Я 31 жовтня не знайшов свого прізвища у списках, хоч весь час там живу, — обурювався мешканець вулиці Шевченка Іван Леско. — Внесли до списку за рішенням цієї ж комісії, сказали, що тепер буду в списку. Сьогодні приходжу голосувати, мене знов нема. Як таке може бути?
Виходить, що може. Чоловікові знову дали дозвіл проголосувати. Членів ТВК схвилював вчинок 73-річної бабусі Ганни Сапіжук із села Зимного. Бабуся, яка теж «загубилася» у списку, знайшла сили приїхати до територіальної комісії й гордо повернулася назад, пообіцявши проголосувати «за кого треба».
На сьомій дільниці ми стали свідками, як Тамара Філіпчук просила викреслити зі списку свою доньку Надію Кулешу, яка працює в Польщі, чи «хоча б записати у протоколі, що вона ні за кого не проголосувала». Даремно голова комісії Леонтій Лучук пояснював, що викреслити чи щось записати навпроти прізвища не має права навіть на прохання самого виборця.
— Я сама була свідком, як на вулиці якісь невідомі пропонували гроші тому, хто «правильно проголосує», — хвилювалася Тамара Борисівна. — А вже скільки чуток ходить, як розпоряджаються голосами тих, хто у від’їзді.
Вона поїхала вирішувати своє питання до територіальної комісії. Хоча й та навряд чи їй допоможе. А на сусідній п’ятій дільниці, розташованій у дитсадку «Вишиванка», багато було виборців у військовій формі — тут голосували солдати й офіцери 51-ої Волинської механізованої бригади. За словами голови комісії Любові Іващенко, в основному приходили організовано, підрозділами. А ось капітан Андрій Тимчук і солдат водій-електрик В’ячеслав Удовиченко, які одночасно вийшли з сусідніх кабін, виявилися зовсім з різних підрозділів.
Відверто нудьгувала у міському суді його голова Надія Пікула. Цього разу за сім годин до суду звернулося лише четверо володимир-волинців. Навіть інших суддів не довелося на роботу викликати. Виходить, попередній тур дечому навчив і дільничні комісії. У Володимирі-Волинському було кілька конфліктів з тими, хто приїхав голосувати за відкріпними талонами чи хотів проголосувати, маючи їх з свого міста. Але такі дрібні непорозуміння швидко гасили.
Березовичі
У колись зразково-показове село Володимир-Волинського району ми заїхали вже на зворотній дорозі. На дільниці було майже порожньо і тихо. І тут нам сказали, що їде голосувати ціле весілля. Довелося почекати. Весілля не весілля, але молоді Надія Кліщук і Сергій Хорошавін з їх рідними і близькими приїхали на дільницю відразу після вінчання. Вони за звичаєм тричі вклонилися членам дільничної комісії і тричі почули добрі слова побажань. Отримали квіти, згодом бюлетені й усамітнилися в кабінках.
— Хотілося б, щоб наші діти жили в іншій, щасливішій Україні, — сказала майбутня господиня дому, яка по закінченні професійного ліцею сама поки що не має роботи за спеціальністю. — Ми голосували за майбутнє нашої сім’ї.
А спостерігачі повертаються
Їх, окрім волинських, з Харкова було знову на кожній дільниці по двоє. Що характерно, всі побажали повернутися в ті ж села, де були спостерігачами 31 жовтня. В основному відзначали гостинність, теплий прийом.
— Мені кілька разів дзвонили, все про порушення питають, — сказав спостерігач Сергій Рубашко в тих же Березовичах. — Не вірять, що їх нема. А їх таки справді нема.
Все ж деякі з них, як на кількох дільницях у Луцьку, в селі Микули­чах Володимир-Волинського району, Війниці Локачинського, Володимирі-Волинському, при всьому бажанні змогли знайти хіба відверто дрібні порушення — не вивісили результатів попереднього туру виборів, забули оголосити загальну кількість виборців, хтось із виборців з іншим на дільниці словом перемовився.
— Коли я минулого разу повернувся до Харкова, то сказав знайомим: “Дай Боже, щоб наші так зустріли людей із Західної України”, — додав той же Сергій Рубашко і його думку повторив, не змовляючись, харків’янин Олександр Гурко, який був спостерігачем на дільниці № 34 в Луцьку.
Володимир ЛИС.