ЯКЩО НЕ ТИ – ТО ХТО? ЯКЩО НЕ СЬОГОДНІ – ТО КОЛИ?

Кореспондент “Волині” передає з Майдану Незалежності
Зізнаюся, ніколи не стояв на бойовому посту. А тут одразу дві ночі підряд на Майдані Незалежності. Не буду кривити душею, що легко проходити усю ніч на ногах на морозі. Нелегко. Кілька разів за ніч настають моменти, коли уже ніякі пританцьовування не можуть зігріти, хоч ніби й одягнутий тепло. Здається, от-от і звалишся з ніг або просто заснеш стоячи. Але коли дивишся, як сімдесятилітній Олексій Анатолійович із дніпропетровського Нікополя півночі стоїть на посту біля Адміністрації Президента, при цьому гордо весь час тримає в руках велике древко з національним прапором, з яким він був ще на першому з’їзді Руху, або не набагато молодша за нього Євгенія Чернецька з рівненського Дубно, яка “приїхала за Президентом Ющенком для дітей і внуків”, підбадьорює молодих земляків поблизу Кабміну, розповідаючи їм про особисту зустріч із Віктором Ющенком на Козацьких могилах у Пляшевій і як доказ демонструє календар з його автографом, кудись зникають і втома, і холод, і сон.
Якщо вони можуть – то чому і ти не можеш? І це додає сил. А чергова приємна посмішка зустрічного – таке враження, що людина з якоюсь помаранчевою ознакою на одязі вже є для тебе близькою, хоч ти її і бачиш вперше в житті – зігріває не менше, ніж гарячий чай. На Майдані Незалежності з помаранчевими стрічками ходять навіть представники азіатських чи африканських країн, не кажучи вже про громадян Польщі, Білорусі чи Великобританії, які приїхали підтримати українську революцію. А для тутешніх бомжів у ці дні буквально звалилася “манна небесна”: у наметовому містечку дають їсти – скільки хочеш, одягають – у що хочеш (кияни, боячись, що ношених речей маніфестанти не захочуть одягати, приносять новенькі куртки за 200-300 доларів), ще й цигарку можуть запропонувати. Навіть у ресторанах швидкого харчування “Швидко” на Хрещатику та в “Глобусі”, щоб підтримати мітингуючих, вирішили продавати велику порцію вареників з м’ясом, салат з капусти і склянку чаю усього за 4 гривні, хоча раніше такий набір страв коштував 11 гривень.
Але справа не в “їсти” чи “закурити”, а в бойовому духу, який панує зараз у столиці України.
– У Київ я приїхав у відрядження на два дні, – каже мені громадянин Молдови Василь Степанов, – але коли прийшов на Майдан Незалежності і побачив позицію українського народу – вирішив залишитись з ним. Я бажаю вашому народу перемоги, адже сьогодні ви довели усім, що є великим народом. І я горджусь, що моя дружина з України. Впевнений, тепер вам заздрять і моя Молдова, і Білорусь, і Росія.
“Тільки не здавайтеся!” – тисне руку мені на прощання Василь Степанов з Молдови, і я знову опиняюся в морі людей з помаранчевими стрічками і щирими посмішками. У морі, де, незважаючи на усю щирість, мені все ж ближчі до серця плакати з написами: “Волинь”, “Любомль”, “Луцьк”, “Ковель”, “Володимир-Волинський”… На моїх очах величезний фурор викликав блискучий плакат “Сошичне за Ющенка” – сфотографуватись з представниками Камінь-Каширського району захотіли навіть жителі російського Барнаула, яких 150 чоловік спеціально прилетіли з Алтаю підтримати Віктора Ющенка.
Але найбільшу зацікавленість усе ж викликають люди, які тримають плакати з написами “Донецьк” та “Луганськ”. Чому вони тут – серед помаранчевих, а не біло-голубих?
– Коли я виїжджав з Донецька, то сама міліція зривала з нас помаранчеві стрічки і не пускала, кілька разів кийком по ребрах отримав, – каже мені 29-річний шахтар з Донецька Олег. – Але я знав, за що отримую: демократія так легко не дається…То неправда, що там так одноголосно голосували за Януковича. Місцева влада це розуміє і тому намагається не пускати самих людей до столиці – тільки у супроводі – “під конвоєм”, щоб вони бува не взнали правди.
З боєм пробивалась до столиці і сім’я Андрія та Ольги Кудимових з Луганська. Подружжя у себе займалось підприємництвом – мало свій столярний цех, у якому працювало 11 людей. Влітку виконали замовлення – виготовили двері для “президентської” дачі на 64 тисячі гривень (до слова, реконструкція двоповерхового приміщення обійшлась аж у 7,5 мільйона гривень), але за роботу з ними не розрахувались. Коли стали вимагати грошей за свою роботу, їх просто викинули на вулицю. Усі суди сім’я програла, фірму у них забрали, квартиру, яка була заставою під кредит на фірму, теж. Дізнавшись, що Кудимови планують приєднатись до мітингуючих у Києві, міліціонери взяли у них підписку про невиїзд.
– Будемо стояти до кінця – дороги назад без перемоги у нас вже нема, – говорить Андрій.
– Наші родичі й друзі не вірять, що ми тут з людьми із Західної України живемо як брати, – долучається до розмови його дружина Ольга. – Це й не дивно, адже у нас постійно демонструвався ролик на телебаченні, де на фоні молодогвардійців показували Ющенка у нацистському вбранні. “5 канал” був відключений, “Ера” також, тепер, кажуть друзі, вже й “плюси” відключають. Але ми знаємо, що це вже агонія влади, а прості люди у нас, повірте, прекрасні – вони просто не мають доступу до інформації.
Кудимови розповіли, що до них щодня приходять ті земляки, яких привезли агітувати за Януковича. Людей прямо із зміни повантажили у вагони, дали їм тільки багато горілки і печиво на закуску. Тепер вони приходять до “ющенківців” і просять їсти, у щось тепле одягнутися, просто погрітись біля вогнища. А один з них, Сергій з Донецька, побачивши, як з ним по-братськи обійшлись, почепив на себе помаранчеву стрічку і перейшов у “ворожий табір”.
– Тут я зрозумів, що: “Схід і Захід – разом!” – відповідає голосною речівкою мені Сергій і його дружно підхоплюють сусіди: “Схід і Захід – разом!”
…Зупиняюсь біля чергового волинського поста в наметовому містечку. Традиційні запитання: не замерзли? як справи? що нового? З їхнього боку: що чути в нас дома? чи вигнали Француза? чи всі тепер волинські газети за Ющенка, як і “1+1”? І раптом хтось мене стукає по плечу і каже:
– А, то газета “Волинь” тут?
Повертаюсь, а це… герой моєї публікації! Отець Сергій Новосад. Священик села Дачне Ківерцівського району, який працює сажотрусом в одному з луцьких жеків.
– Не час махати кадилом, коли вирішується доля країни. Я думаю, мої прихожани мене зрозуміють, – пояснює мені, чому він тут, отець Сергій і показує на плакат, де написано: “Якщо не ти – то хто? Якщо не сьогодні – то коли?”.
Олександр ЗГОРАНЕЦЬ.