Сьогодні пішов одинадцятий день голодування лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка Василя Слапчука…
Коли ми дізнались, що лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка Василь Слапчук оголосив голодування, що триватиме до повної перемоги Віктора Ющенка, то зателефонували йому і подякували за активну громадянську позицію. Тоді, напевне, на емоційній хвилі, ми ще не зовсім усвідомлювали, що значить слово “голодування”. Це вже тепер, з кожним новим днем, з кожною новою розмовою, ми відчуваємо, як у пана Василя слабшає голос і слабшає потиск руки… – Навіть помаранчевого соку не можна, – посміхнувся пан Василь, коли ми принесли йому “революційний набір” з мандаринів і апельсинового соку. – Тільки воду. Якщо вживати сік або чай – то вже буде мікроголодування, а це може призвести до атрофії м’язів. Про їжу тепер нагадує не шлунок, а голова, де ще пульсує думка “щось не те, а… треба поїсти”, хоча їсти взагалі вже не хочеться. Проблема в тому, що дуже тяжко пити воду. Під час голодування треба щодня випивати не менше 2-ох літрів води, а воно вже не хочеться, організм не приймає. Тільки за перший тиждень скинув 7 кілограмів. – Це перше ваше таке голодування? – Років десять тому я голодував 6 днів. Робив собі такий стрес, щоб можна було вийти, як кажуть, за рамки свідомості – і передати це у своїх творах. Я ж, по суті, постійно перебуваю у чотирьох стінах – нових вражень, відчуттів, як для письменника, замало. Це було таке моє перше голодування. До того ж я постійно, як віруюча людина, щоп’ятниці пощу. – А як прийняли рішення цього разу? – Розумієте, у ці дні буквально сидиш у телевізорі і дивишся, що ж там у Києві відбувається, а сам не маєш можливості бути з усіма. І це була моя власна потреба долучитися до всіх. Тим паче, саме розпочався піст… Ідея виникла у ніч з позаминулої суботи на неділю. Я ще наступний цілий день вмовляв рідних, щоб мені дозволили розпочати голодування. Звичайно, вони були проти, адже за мене переживають. Тим паче, не дуже підходящий для цього був момент: кілька днів перед тим я перехворів на грип, і організм був ослаблений. – Ви собі встановили термін голодування? – До повної перемоги Віктора Ющенка – людини, на яку я покладаю великі надії, що при його президентстві Україна таки буде українською на ділі, а не на словах. – Але багато хто вважає перемогою уже рішення Верховного Суду України про переголосування другого туру? – Так, у зв’язку з цим мене вже починають вмовляти припинити голодування і доводиться докладати чимало зусиль, щоб не спокуситись, вислуховуючи це. – Повірте, ми вважаємо ваш вчинок героїчним, але ми боїмося втратити талановитого українського письменника Василя Слапчука, адже ви, голодуючи, ризикуєте своїм життям? – Але ж не можна голодувати тільки показово – от я там день-два поголодую – і все. – Так, але це вже не два дні, а десять! – Знову ж таки ваші слова – це велика спокуса. Але ж я вирішив для себе, що я не просто голодую – я пощу і молюся. Я молюся за Віктора Ющенка, за його перемогу, за перемогу народу. І в цьому ж не втратився сенс голодування – з Біблії відомо, що коли приходили якісь лиха, щоб їх відвернути, люди постили і молились. – Розумієте, коли ви голодували до рішення Верховного Суду, то ваше голодування могло б змінити чиюсь думку, прискорити прийняття якогось рішення, а зараз уже відомо, що буде переголосування і буде воно аж 26 грудня… – До прийняття рішення Суду – це було, можливо, чисто, як акція. Але ж це не значить, що вже перемога у нас у кишені, влада знову буде фальсифікувати, вона не сидітиме, склавши руки, а придумуватиме щось, щоб залишитись. Тому молитися тут не є зайвим. Я хотів би, щоб якомога більше людей, які вірять в Бога, молились – це велика сила, велика підтримка. – Пане Василю, але молитва і голодування – зовсім різні речі? – Ви ж знаєте, що поєднання молитви і посту – це найбільша сила, яка відганяє злих духів. – Знову ж таки – піст і голодування – не одне і те ж? – Ви маєте на увазі церковний піст. Але піст є різний. Відомо ж, що Ісус Христос 40 днів молився в пустелі і взагалі не приймав їжі. Повірте, я бачу сенс у тому, що я роблю… Хоч люди по-різному до того ставляться. От до мене вже телефонував один чоловік і агресивно говорив, мовляв, кого я підтримую, адже на Майдані стоять люди, яким платять гроші. – Неправда! Нам ніхто не платив! – І я кажу – неправда. Але і такі думки треба вислухати. – Ющенко про вашу акцію знає? – Звідки він може знати. У нього зараз клопотів а клопотів. – Але ж Ви відома людина в Україні! – Ну, відома, скажімо так – у певних колах. І для мене не так важливо, щоб Ющенко знав. Повірте, я роблю це не заради реклами. Якщо щиро молитися Богу, то не треба про це кричати на весь світ. Це просто така моя підтримка Віктора Ющенка, підтримка тих людей, які цілими днями і ночами у холод стоять на Майдані, де я через мій фізичний стан не можу бути разом з усіма. – Напевне, ваше “У мене в грудях мало так легень, аби майдан цей подихом зігріти” – на одному подиху народилось? – А вірш тільки на одному подиху й може народитись. Думками, серцем, душею я був і є там – на Майдані. Тому було дуже складно вихопити себе звідти, треба було перейти якийсь поріг і написати той вірш… Я не сподівався, що народ повстане. Треба просити пробачення в нього, адже я був гіршої думки про наш народ. Донедавна здавалося, що наш люд вже втратив свою гідність, що кожен з нас сидить тихенько у своїй мушлі – і його звідти нічим не витягнеш, не розхитаєш. Першого разу я дуже зрадів за українців, коли на останніх парламентських виборах вони проголосували за “Нашу Україну”. Тоді вийшло, що народ терпить-терпить, але, як кажуть, дулю в кишені тримає. А тепер народ довів, що не просто може дулю в кишені тримати, він ще й може підняти голову! – З огляду на це, ваша книжка “Солом’яна стріха Вітчизни”, де ви доволі песимістично зобразили українців, була б тепер іншою? – Звісно, зараз не такою була б ця книжка. Хоча я не думаю, що це хтось міг передбачити. Я планував, що “Солом’яна стріха Вітчизни” – це одна книга, а за нею мало бути ще дві. Одну з них – “Україну латентну” (“Україну приховану”) – я вже розпочав писати. Але по сьогоднішньому дню бачу, що вона вже відпала, застаріла, можна сказати. – Але ви не шкодуєте своєї праці? – В жодному разі. Я щасливий, що таке сталося зі свідомістю наших громадян! Хотілося б зараз передати отой стан, що відбувається. Бо воно теж відійде і з часом трохи не так емоційно, гаряче буде сприйматись. Тому поки голодую, я задумав написати цикл поезій, який називатиметься скоріше за все “Україна помаранчева”. Уже є чотири вірші. Звісно, якщо вдасться, адже вчора у мене день пропав – я був дуже ослаблений і не зміг нічого зробити. Я намагаюся щось робити, бо інакше не можна – треба, щоб кров рухалась. Сьогодні я навіть штангою займався: 5 разів підняв 60 кілограмів. Бачите, ще можу, – посміхається пан Василь, – ще є запас сил. Сьогодні пішов одинадцятий день голодування Василя Слапчука… Олександр ЗГОРАНЕЦЬ, Василь УЛІЦЬКИЙ.
