Ще трохи — і добалакаємось до того, що заборонимо дарувати квіти мамам і коханим…

Ігор ГОРДІЙЧУК,
Герой України, генерал-майор, ректор військового ліцею ім. Івана Богуна, уродженець Рівненщини (м. Київ):
— Ініціатива не дарувати квіти педагогам була актуальною у 2014—2015 роках, коли наша армія перебувала у жахливому стані. Тоді школярі замість того, щоб купувати букети на свято своїм учителям, збирали гроші на бронежилети. Нині ситуація набагато краща, і педагоги за свою працю таки заслуговують на квіти, які я не вважаю корупційним подарунком. Це лише знак уваги, поваги та визнання.

Ірина КОНСТАНКЕВИЧ,
народний депутат України (м. Луцьк):
— Я не вважаю, що питання потребує певної регламентації чи обмежень, оскільки першачкам іти з квітами — це вже певна усталена традиція, елемент святкової процедури 1 вересня, останнього дзвоника. Цілі покоління минулого століття, нинішні школярі, я, зокрема, так ішла щороку, мої діти. І, до речі, жодного разу від учителя чи представника адміністрації школи не почула обов’язкової вимоги про квіти. Не заперечую, що життя динамічне, у ньому багато змін, нових трендів, чужоземних практик, але разом із тим не хотілося б, щоб із водою вихлюпнули немовля. Я за повагу до Вчителя, до слова, до храму науки.

Богдан БЕНЮК,
народний артист України (м. Київ):
— Це «слизьке» питання, яке балансує на межі вдячності та звичайного батьківського підлабузництва. Як артист чудово розумію, що коли дарують квіти, то хочуть подякувати за виступ. Але й елемент лестощів також присутній. Так само і в подяці батьків учителям. Цим повинна, насамперед, займатись держава. І почати варто з гідних зарплат. Сьогодні школа перетворилась на інструмент «доїння». Але й усю вину на вчителів теж не можна перекладати. Коли корупція роз’їдає державу, а освіта не фінансується як слід, то школи змушені виживати, а це призводить до необхідності різноманітних внесків.

Наталія ГОЛЮК,
завідувачка відділення ургентної гінекології Луцької міської клінічної лікарні (м. Луцьк):
— Ні, не підтримую, бо вчительська праця заслуговує подяки й пошанування. Не обов’язково купувати дорогі букети чи корзини троянд. Нехай це будуть скромні айстри, але якщо дитина несе їх із щирими почуттями, то це і для педагога, і для учнів створює атмосферу свята. Я — мама двох школярів. Сини навчаються у Луцькій гімназії № 4 імені Модеста Левицького, де чудові, віддані своїй професії вчителі. І діти віддячують їм за це своєю любов’ю.
Молодший синочок — третьокласник. Коли у його вчительки Наталії Іванівни Романченко був день народження, то вихованці привітали її оригінальною стінгазетою. Кожен учень міг власноруч написати маленький текст із побажаннями, своїми враженнями про шкільне життя. Вийшло дуже щиро. На мою думку, можна знайти різні цікаві форми вияву вдячності педагогам. Головне, щоб школярі проявляли творчий підхід та ініціативу.

Ніна ГОРИК,
заслужений учитель України, член Національної спілки письменників України (м. Луцьк):
Як на мене, громадські активісти могли б спрямувати свої зусилля на важливіші суспільні справи. Бо вдячність — одна з найпрекрасніших етичних рис людини, а спосіб її виявлення має залежати від глибинних порухів душі, а не чиїхось ініціатив. Вдячність обов’язково треба проявляти, особливо до Вчителя, адже саме він значною мірою визначає шлях людини, сприяє становленню особистості. Є різні вияви вдячності — гарне, щире слово, лист до педагога і, безумовно, — квіти до свята. Вони не конче мають бути найшикарнішими, найдорожчими, тут не йдеться про змагання гаманців. Я особисто дуже люблю польові, доречними, гадаю, будуть і квіти з власної клумби.
Вдячність — це мірило людяності, а її сьогодні потребують не лише вчителі, а й усе наше суспільство.

Андрій КИЦЯ,
директор
спеціалізованої ЗОШ №1
(м. Луцьк):
— Вважаю особистою справою кожного — дарувати чи не дарувати квіти вчителям.
Якщо батьки хочуть подякувати педагогу за роботу, то вони мають на це право, і ні громадські активісти, ні хтось інший не може цього заборонити.

Галина ЙОВИК,
директор школи, депутат обласної ради (с. Гішин Ковельського району):
— Усіх вітають із професійними святами — і це нормально, цивілізовано. Вважаю, що вчителі заслужили, аби їм дарували квіти. Йдеться не про дороговартісні букети. Я живу й працюю в сільській місцевості, де на кожному обійсті чимало прекрасних квітів. Тому зовсім не треба витрачати на це гроші. Сама дуже люблю, наприклад, польові ромашки, маки — вони нагадують дитинство та юність. Ми не заставляємо нести вчителям букети. Але якщо є бажання і добра воля висловити вдячність педагогам таким чином — не забороняємо.

Богдан ШИБА,
луцький міський голова 2006–2010 років (м. Луцьк):
— Я пам'ятаю, що завжди до школи на Перше вересня йшов із квітами. Оскільки навчався в селі, то мама робила «домашній» букет, який призначався класному керівнику. І нічого тут страшного не було й нема. Дарувати квіти на гарні події — це українська традиція. Інша справа, коли намагаються вразити якимись екзотичними «кошиками» чи золотими прикрасами. Боротись потрібно з підкупами за оцінки, хабарами. А подякувати педагогу за його неймовірно важку працю квітами чи книгою — це не підкуп.

Олеся КОВАЛЬЧУК,
заслужений учитель України (с. Жидичин Ківерцівського району):
— Як на мене, такі ініціативи мають досить лукавий присмак, бо продиктовані банальним бажанням легко пропіаритися, мовляв, оцініть, які ми пильні демократизатори. Виходить, у всьому вже у нас повний порядок, а треба лише розв’язати проблему з букетами. Так можна добалакатись до того, що й мамі дитина не повинна дарувати квіти, а чоловік — коханій, бо це нечесний спосіб вияву прихильності, задобрювання. А поміж тим, не в наш час, а століття й століття тому людина придумала для квітів роль посередника у культурних взаєминах і альтернативу цьому шукати годі. Досить того, що сучасним дітям прищеплюють безкультур’я всілякі гаджети. Важливо, щоб у всьому не втрачалося почуття міри, але то вже інша тема.

Віктор САПОЖНІКОВ,
нововолинський міський голова (м. Нововолинськ):
— Я не підтримую такої ініціативи. У свято завжди прийнято дарувати квіти. Тим більше вчителям, адже це люди, котрі не лише дають знання учням, а й вкладають у них частинку свого серця. Тим більше, що серед освітян — переважно жінки, яким треба часто дарувати радість. Мені, наприклад, на урочистостях не потрібно букетів, а педагогам — так. Не обов’язково їх нести оберемками, як кажуть, і якісь аж надто дорогі. Але один гарний варто подарувати. Мені завжди приємно зустрічати в місті своїх учителів, які, слава Богу, ще живі. Поки вони є, ми почуваємося учнями.

Валентина ТУМАШ,
учитель-методист зарубіжної та української літератури з 40-річним стажем (с. Мутвиця Зарічненського району Рівненської області):
— Я не підтримую ініціативи не дарувати квіти. У сільських школах дітки приносять букети з тих рослин, які виросли біля хати. Ніхто дорогих магазинних квітів не купує. Це подарунок від душі за нашу працю. На День учителя ми у школі створюємо з них цікаві композиції. А для мене найкращою подякою є те, що випускники минулих років вітаються, а не відвертаються.

Мар’яна САЛІВОНЧИК,
викладач-перекладач центру вивчення іноземних мов (м. Луцьк):
— Так, це добра ініціатива, я підтримую, хоч моя мама Галина Степанівна багато років очолює педагогічний колектив школи в селі Щитинська Воля Ратнівського району. Бо якщо хтось хоче висловити свою подяку, то може зробити це словом. Добре слово для вчителя важливіше від квітів, воно надовше закарбовується в пам'яті. Для педагога важливий результат, успіхи його учнів, і коли ті приходять до вчителя з добрими словами і роблять це щиро, то не потрібні ніякі матеріальні подарунки і квіти.
Бліц провели Кость ГАРБАРЧУК, Лариса ЗАНЮК, Галина СВІТЛІКОВСЬКА, Олександр ДУРМАНЕНКО, Тамара ТРОФИМЧУК, Валентина ШТИНЬКО, Людмила ВЛАСЮК, Алла ЛІСОВА.