МАЙБУТНЄ СЕЛА ОЧИМА МОЛОДИХ

Що привернуло увагу студентів Горохівського сільськогосподарського технікуму під час виробничої практики на Волині і в західному зарубіжжі
Вихід із нинішньої соціально-економічної кризи на селі реально бачиться нині швидше там, де відчувається до цього молодий, як то кажуть, інтерес. Зручною нагодою зазирнути у завтрашнє села очима молодих і привабив мене обмін думками учасників технологічної практики старшокурсників Горохівського державного сільськогосподарського технікуму на сільгосппідприємствах Волині та західного зарубіжжя, що відбувся у цьому навчальному закладі.
Загалом упродовж минулого літньо-осіннього періоду практикувалися безпосередньо на виробництві 69 студентів технікуму, з яких шість — у Польщі, а десять — в Англії. Спільного остаточного висновку — скрізь поважають тих, хто працює сумлінно, а манна з неба ніде не падає,— дійшли і ті, й інші. Майбутні агрономи Іванна Каленик та зоотехнік Ірина Савонік, які практикували відповідно в сільськогосподарському виробничому кооперативі “Батьківщина” Рожищенського та сільгосптоваристві з обмеженою відповідальністю “Романів” Луцького районів, говорили як про абсолютні в умовах ринкових відносин переваги інтенсивних методів господарювання, так і про звичайні людські взаємини у колективах, від яких чи не найбільшою мірою залежить становлення молодої людини та спеціаліста. І цілком зрозумілою є та вдячність голові СТзОВ “Романів” Віталієві Зарембі та його команді, зокрема і головному зоотехнікові Євгенії Чиж, з якою розповідала про своє практикування Савонік. А що дівчині ще до закінчення нею навчання запропонували тут роботу, як дипломованому вже спеціалістові, то це теж багато про що говорить.
Ігоря Ліштвана, котрий навчається за спеціальністю “організація і технологія фермерського господарства”, практика на Любешівській станції Волинського центру експертизи сортів рослин переконала в тому, що набагато вигідніше використовувати насіння кращих репродукцій високопродуктивних сортів, хоч воно і відлякує вищими цінами. А Ігорів однокурсник Владислав Луцкевич практикував у фермерському господарстві “Темп” Ковельського району. Втім, він тут практикує постійно, позаяк засновником і власником цього господарства є його батько, а всі роботи на фермі сім’я здійснює власними силами. Висновок же Владислава такий: “Можна працювати на якомусь сільгосппідприємстві, мати заробітну плату і відповідати тільки за свою ділянку роботи, а можна бути фермером, брати на свою відповідальність усеньке виробництво — й мати від нього значно більше”.
Дещо несподіваними і в географічному розумінні масштабнішими були міркування майбутнього агронома Галини Урсуленко. Дівчина — з Хмельниччини, тимчасово живе у своєї бабусі в Терешківцях Горохівського району. Практику проходила в тутешньому сільгосппідприємстві “Райдуга”, яке очолює заслужений працівник сільського господарства України Михайло Трачевський, а літні канікули провела у батьків на Хмельниччині. І мимоволі склалося порівняння, з якого зробила висновок: аби рільництво скрізь в Україні було на такому рівні, як, наприклад, у Терешківцях та деяких інших господарствах Горохівського ж району, то нашу державу знову можна було б вважати житницею — і не тільки Європи.
У майбутнього агронома Марії Оніщук праця в Польщі залишила найкращі спогади. Думається, що не тільки у неї, позаяк польські фермери, зваживши на хорошу роботу горохівських студентів, заплатили їм по 200 доларів на місяць, а не по 100, як значилося у контрактах. Та й про соціально-культурні та побутові умови для практикантів з України вони подбали належно. Тим часом Михайло Люшик, працюючи на фермі в Англії рядовим робітником, мав змогу протягом дня заробляти в перерахунку на українські гроші по 300—400 гривень при тижневих витратах на проживання, включаючи продукти, близько 250. Зрозуміло, що основою високої оплачуваності праці є високий рівень тамтешньої економіки.
Саме з огляду на це, як і на бережливе ставлення англійців та інших західноєвропейських народів до середовища, в якому живуть та працюють, і зробили горохівські студенти висновок: до Європи нам іще треба рости. Та й знають про нас, українців, на що звернула увагу Світлана Михалевич, яка практикувалась у Шотландії, у дещо дальших від Польщі державах Європи поки що далеко не так, як би хотілось. Наприклад, у шотландських знайомих Світлани слово Україна асоціювалося з назвою Чорнобиль та ім’ям Руслана. Хоч тепер, очевидно, асоціюватиметься і з прізвищами Кличко та Ющенко.
Петро БОЯРЧУК.