ЧОМУ НЕ ЗАВЖДИ СОЛОДКИЙ ВОЛИНСЬКИЙ ЦУКОР? - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.78 € 32.03

ЧОМУ НЕ ЗАВЖДИ СОЛОДКИЙ ВОЛИНСЬКИЙ ЦУКОР?

Щоб привабити бурякоздавача, цукрозаводи навперейми щедро розсипали обіцянки...

КОЛИ ПРОПОЗИЦІЇ ПЕРЕВИЩУЮТЬ ПОПИТ
Ще кілька років тому, як тільки починався період консервування, навколо цукру на ринку спричинявся справжній ажіотаж. Кожен господар поспішав придбати солодкий продукт, адже ціни на нього блискавично зростали. Сприяли цьому спекулянти, які оптом скуповували цукор у виробників-одноосібників, а згодом “наживалися” на різниці цін. Напруга спадала, коли на ринку з’являвся цукор з нового врожаю.
Нинішній рік для цукрової галузі — особливий, бо вперше за останні кілька років ціна на солодкий продукт залишається відносно стабільною, бо цукру на ринку більш ніж достатньо. Цукрові буряки тепер вирощують у всіх куточках Волині, навіть у поліських районах. Бо, як виявилось, для одноосібних господарів це більш прибуткова справа, аніж вирощування картоплі чи, навіть, зернових.
Довелося переорієнтуватись і цукровим заводам, які раніше співпрацювали в основному з крупнотоварними виробниками. Тепер цукросировина, яку заводи заготовляють від великих сільгосппідприємств, складає лише третину, решту — постачають одноосібники.
— Вивести цукрову галузь із кризи нам вдалося тільки тому, що цукровики вчасно зорієнтувалися, — каже голова ради директорів цукрових заводів Волині Анатолій Притолюк. — Ми пішли на відкриття бурякопунктів, почали допомагати тим, хто займається вирощуванням буряків. Розуміючи, що про їх посів треба дбати не навесні, а ще у серпні-вересні, пропонували і сільгосппідприємствам, і індивідуальним власникам землі добрива, насіння, агротехнічне обслуговування бурякоплантацій, рекомендації спеціалістів.
І все ж нарощування виробництва цукру (у нинішньому році волинські заводи переробили на 120 тисяч тонн буряків більше, ніж минулоріч, і отримали на 17 тисяч тонн більше цукру) стало можливим не тільки завдяки переробним підприємствам, а головним чином завдяки “дядьку-одноосібнику”, який, не маючи ні досвіду, ні агрономічної освіти, на свій страх і ризик сіє цукрові буряки.
КВОТУ ПОСТАВКИ ВИКОНАЛИ — ЩО ДАЛІ?
Щоб привабити бурякоздавача, цукрозаводи навперейми щедро розсипали обіцянки: одні — пропонували більший відсоток цукру за здану тонну сировини, другі — обіцяли матеріальну підтримку, треті — встановлювали винагороди для кращих партнерів. Не скажу, що всі вони марнословили, але й таке траплялося. Щоб розширити зону заготівлі буряків, заводи намагаються відкрити побільше бурякопунктів. Лідером у цьому є Іваничівський завод “Європацукор” — у нього таких “точок” близько 70. Це переробне підприємство має найменшу потужність — 2,5 тонни за добу. Однак цукросировини заготовляє на рівні з іншими заводами. Поспішаючи з вирощеною продукцією до бурякопунктів Іваничівського цукрозаводу, бурякоздавачі сподівалися відразу отримати розрахунок. Проте іноді на цукор доводилось чекати не один тиждень. Потім знову витрачати кошти на пальне, не кажучи вже про черги, у яких проводили не одну добу. Як з’ясувалось, “Європацукор” не подбав цьогоріч про перехідний запас цукру, тому й не мав можливості розрахуватись з людьми вчасно. Віддавав усе, що виробляв, але якось не “по-європейськи” виходило. Тож деякі бурякоздавачі-одноосібники, розчаровані такою співпрацею, прийшли до висновку, що купувати цукор на ринку дешевше, а головне — без мороки.
Горохівський цукровий завод у нинішньому сезоні замість солодкого продукту пропонував своїм клієнтам “живі” гроші. Звісно, бажаючі могли взяти і цукор. Загалом же переробники за тонну зданих буряків платили по 70—72 кілограми цукру та по 500 кілограмів жому.
Готуючись до наступного сезону, Гнідавський цукровий завод підтримав своїх постійних партнерів матеріально, Горохівський — запропонував мінеральні добрива, гербіциди.
Спільними зусиллями цукровикам Волині вдалося збільшити посівні площі під буряки до 30 тисяч гектарів і виконати та перевиконати квоту поставки цукру на внутрішній ринок, передбачену для області — 87 тисяч тонн цукру.
ІНТЕРЕСИ ВИРОБНИКІВ І ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА
“Цукрова галузь на одних проблемах працює”, — сказав під час розмови Анатолій Притолюк. І він насправді має рацію. Адже тільки підвищення цін на матеріали і послуги заганяє цукровиробників у глухий кут. До прикладу, ремонтометал з 2000 року подорожчав утричі. Кокс коштував 480 гривень, тепер — 1700. Зросли ціни на залізничні перевезення. Колись Горохівський цукровий завод закуповував 40 тисяч тонн буряків на Івано-Франківщині. Тепер, коли залізниця стала цукровикам не по кишені, вони втратили цю зону.
Державна політика, яка дотепер велась в Україні щодо цукрової галузі, навряд чи сприяла її розвитку. Необмежений ввіз в Україну цукру-сирцю, а також польський цукор, який контрабандним шляхом потрапляє на наш ринок, дисбалансують ситуацію. Щоб якось взяти її під контроль, Кабінет Міністрів у нинішньому році виніс постанову, у якій зазначається, що граничний розмір квоти поставки цукру на внутрішній ринок становить 1 мільйон 800 тисяч тонн цукру. Українські виробники до цієї цифри ще не дотягують. Тож було прийняте рішення про завезення 260 тисяч тонн кубинського цукру-сирцю. Але, як з’ясувалось, в Україну його потрапило удвічі більше, що не могло не вплинути на ринок цукру. Минулого року Володимир-Волинський цукровий завод переробляв виключно цукрову тростину. Не обійшлося без неї і в нинішньому році, хоч для виробництва цукру вистачало й буряків. Але цукор-сирець постачали на заводи, так би мовити, в навантаження.
Із розмови зі спеціалістом головного управління сільського господарства і продовольства Валентиною Куракіною, яка відає питаннями цукрової галузі, зрозуміла, що регулювати ситуацію на ринку цукру у нас нікому: управління сільського господарства перетворилось на орган статистики, який не має права втручатись у виробничі процеси. Крім того, усі волинські цукрові заводи приватизовані, мають свого власника, який вкладає в них гроші і не завжди зацікавлений в оприлюдненні інформації, яка стосується роботи його підприємства. Ніхто не може точно сказати, скільки закордонного цукру незаконним шляхом потрапляє на наш ринок і чи несе за це хтось відповідальність.
ЦУКОР БУВАЄ НЕ ТІЛЬКИ БІЛИМ
Щоб витіснити нелегальний цукор з вітчизняного ринку і зацікавити споживачів, цукровиробники намагаються поліпшувати технологію вирощування цукрових буряків і якість переробки сировини.
Щодо модернізації обладнання, то на Волині лідирує Гнідавський цукровий завод. Тут повністю перейшли на автоматизовану, комп’ютеризовану систему переробки сировини. У нинішньому році на заводі розширили асортимент цукрової продукції — випускають крупнокристалічний і дрібнокристалічний цукор. А ще на Гнідавському заводі варять цукор коричневого кольору — природний. Виявляється, такий цукор збагачений мікроелементами і його рекомендують споживати у їжу хворим людям. Незабаром це переробне підприємство планує розпочати виготовлення уже забутого рафінаду. Той, хто постійно купує солодкий продукт цього заводу, зауважив, у яких зручних упаковках він реалізовується, адже на підприємстві є розфасовочний цех.
Над оновленням обладнання добре попрацював “Володимирцукор”. Це дозволило здешевити переробку цукросировини і підвищити якість цукру. Така ж модернізація чекає і на Горохівський цукрозавод, яким, як і Володимирським, володіє корпорація “Рогатин-техноцентр”. До речі, цукор Горохівського заводу користується попитом у фармацевтичній галузі України, що свідчить про його високу якість.
Усі цукропереробні підприємства Волині працюють задля забезпечення внутрішнього ринку цукру. Але якщо цукровики не зменшать обертів, то вже у наступному році їм доведеться думати і про закордонний ринок. Добре було б, якби й Держкомрезерв не залишався осторонь заготівлі цукру. В урядових колах сьогодні ведеться мова про виплату цукровикам дотації у розмірі 30 гривень за тонну буряків уже у наступному сезоні, що ще більше привабить здавачів сировини.
При мудрій і виваженій політиці держави цукрова галузь може стати такою, що приноситиме значні надходження до бюджету. І Волинь, яка на сьогоднішній день опинилась у числі лідерів по виробництву цукру, теж має отримувати належні прибутки і приваблювати інвесторів.
Олена ДУДКЕВИЧ.