НЕЗВИЧАЙНІ ПРИГОДИ ВОЛИНЯН У КРИВОМУ РОЗІ - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.40 € 32.19

НЕЗВИЧАЙНІ ПРИГОДИ ВОЛИНЯН У КРИВОМУ РОЗІ

Як журналіст Пирожик та народний артист Маренич біля “Криворіжсталі” за Ющенка агітували

Як журналіст Пирожик та народний артист Маренич біля “Криворіжсталі” за Ющенка агітували

З ВІДМІТКАМИ НА ВСЕ ЖИТТЯ
— Валерію Петровичу! — зателефонував доброму приятелю багатьох журналістів, народному артисту Мареничу. — Їду на 3-й тур до Кривого Рогу. Будем брати “Криворіжсталь”. У мене там двоюрідна сестра, та й у вас родичі. Може, за компанію?
— А раптом Маренича там наб’ють? — напівжартома відповідає. — Бандєровец, скажуть. Он, по телевізору таке показують!.. А якщо всерйоз, то вже три роки там не був, мами не бачив...
Через кілька годин — телефонний дзвінок: “Їдемо!”. Щоправда, з пікантним застереженням: “Жінок з собою не беремо!”. “Барикади — то не для них!” — уже смакує майбутню поїздку Валерій.
Організаційні проблеми з купівлею квитків і пошуком у штабі грошей на проїзд довелося взяти на себе. Зайвих хвилювань додали розцяцьковані, з сімома ступенями захисту відкріпні посвідчення, які вдалося “вирвати” з дільниць лише за лічені години перед від’їздом.
На все життя тепер матимемо у паспортах документальні свідчення про цей доленосний 3-й тур (дай Боже, перший і останній такий в нашій історії!) — відмітки про отримання відкріпних. Із печатками двох округів — 22-го луцького, з якого вибували, та 33-го криворізького, в який збиралися.
Забігаючи наперед, зауважу: на весь 33-й округ “відкріпників” 26 грудня було лише двадцять. На відміну від кількох тисяч “карусельників”, яких завезли сюди для фальсифікації виборів 21 листопада.
«УБИРАЙСЯ В СВОЙ ЛУЦК!»
Наші пригоди розпочались уже в потязі сполученням “Ковель—Сімферополь”. Дізнавшись, що по сусідству їде Маренич, ревізори надовго “окупували” наше купе. Довелося Валерію розчохлювати гітару... Дорога не минула безслідно: по приїзді в Кривий Ріг артисту довелося підліковувати горло. Мене ж одразу “кинули в бій” — через годину після знайомства з криворізькими штабістами в одному з мікрорайонів розпочинався мітинг...
За протяжністю Кривий Ріг аналогів в Україні не має. Дугою уздовж залізорудних шахт тягнеться з півночі на південь на 130 кілометрів. Аби дістатися на мітинг у найвіддаленіший від центру Тернівський район, вирушали за годину перед його початком. За кількістю мешканців — як три з половиною обласних центри Волині. Відповідно в місті три виборчі округи. Цікаве спостереження: в найближчому до Кіровоградщини окрузі підтримка Ющенка найвища, в міру віддаленості від “помаранчевого кордону” знижується. За підтримкою обох кандидатів місто практично розділилося навпіл. Одна із причин — відсутність у регіоні потужних опозиційних газет чи телеканалів. Чверть населення міста — пенсіонери, а вони — найбільш піддатливі до сприйняття найбезглуздіших міфів.
Емоційну обстановку в регіоні яскраво ілюструє епізод, коли ми прибули на єдину для “відкріпників” дільницю для голосування. Маренича оточив натовп, йому радо тисли руки і просили автограф. Коли ж дізналися, що артист приїхав спостерігачем від Ющенка, добра половина присутніх враз змінилися на обличчі й відійшли убік, навіть від автографів відмовилися. Голова дільничної комісії — представник від Януковича — так і не дозволила сфотографувати народного артиста під час голосування з помаранчевою лейбою на грудях; мовляв, складу акт, що на дільниці зайвий спостерігач... А при виході з дільниці одна з пенсіонерок зі злістю кинула: “Убирайтесь со своим Ющенком в свой Луцк!”. Господи, кажу, та ви хоч знаєте, що для Маренича рідне місто — не Луцьк, а Кривий Ріг?!
КОЛИ ФАЛЬСИФІКАЦІЯМ ПОСТАВИЛИ ЗАСЛІН
Не переповідатиму мітингових пристрастей — то вже історія. Зауважу лишень: у Криворіжжі “помаранчеві” мітинги збирали значно менше людей, аніж у Луцьку, — заледве п’ять-шість сотень. Спілкуючись із прихильниками обох кандидатів, зауважив закономірність: ті, хто за Ющенка, — якісь відкритіші, привітніші, доброзичливіші. Ті, хто за Януковича, — більш агресивні й нетерпимі, називали нас “противники” і не погоджувалися на “опоненти”. “Якісь накручені!” — ніби вгадав мої думки Маренич.
Мабуть, має рацію наш земляк (земляком його з повним правом можуть називати й криворіжці): “накручені” провладною пропагандою, яка вбивала в голови образ ворога в особі “американського зятя”. Наші спроби порозумітися з “біло-голубими” рідко завершувалися успіхом. На запитання “А чому не за Ющенка?” дехто відповідав недалеким біг-бордівським “Тому що!”, говіркіші обмежувалися фразами на кшталт “Ющенко хоче привести до нас Америку!”, більшість просто не знаходила жодних аргументів...
Чимало пригод і вражень винесли і під час роботи на дільницях. Мареничу, зважаючи на статус, дали дільницю у Будинку культури, мене ж “закріпили” за однією з найпроблемніших в окрузі. 21 листопада тут виключали зі складу комісії представників від Ющенка, не допускали до роботи спостерігачів, намагалися використати фальшиві списки виборців... Директор школи (голова комісії від Януковича) наказувала міліціонеру силою виштовхувати за двері свою ж учительку перших класів, бо та, будучи від Ющенка, “заважала працювати” (читай: фальсифікувати!). Подання до прокуратури за цими фактами дало змогу з’ясувати численні механізми фальсифікації. А ті, хто це робив, не зупинялися ні перед чим. Скажімо, в одній з міських лікарень на 200 ліжкомісць у день виборів виявилося... 314 хворих, з них за Ющенка проголосували десять...
Щоб зрозуміти масштаби фальсифікації, досить порівняти результати голосування 21 листопада та 26 грудня. Відрив Януковича від Ющенка у другому турі по місту становив від 15 до 40 відсотків! У третьому на моїй дільниці відставання скоротилося до 4,2 відсотка, на дільниці у Маренича, — до 5,6. З’явилися й дільниці, де більшість отримав Ющенко (за місяць перед тим у Кривому Розі такого не було взагалі).
СХІД І ЗАХІД РАЗОМ!
В цій поїздці було багато символічного. Уявіть: приходжу я в день виборів на свою дільницю — і зустрічаю тут... Олександра Пироженка! А крім луцького Пирожика та криворізького Пироженка, на дільниці зібрався справжній “інтернаціонал”: у команді Ющенка знайшлися ще й Роман Сколоздра зі Львова та Ольга Гриців з Тернополя. Символічними в ті дні видалися й помаранчеві жетони у місцевій “підземці”. Я підходив до кас і в оточенні російськомовних умисне голосно “дивувався”: “У вас навіть жетончики помаранчеві? Як класно!”...
В той час, коли ми ламали голови, як нам добиратися назад до Луцька (квитків у касах не було на кілька днів після виборів), у штабі Ющенка до нас підійшли молоді люди. “Чи знайомі з волинським лідером Молодіжного націоналістичного конгресу?” — запитують. “Так!” — набираю номер, і голова МНК Ігор Гузь каже, що з Луцька до Кривого Рогу вирушають два автобуси зі спостерігачами, які й заберуть нас назад. “То десант нам на підмогу!” — радо коментує Маренич. Поїхали на скандальновідому бандитською приватизацією “Криворіжсталь” — завод-гігант огортає суцільний туман. “Навколо “Криворіжсталі” все овіяне туманом!” — жартую...
Глибоко символічним є і те, що в останній день агітації дві колони автомобілів із прапорами різних кандидатів, розминаючись на одній із вулиць Кривого Рогу, дружно сигналили одна одній, а на обличчях у водіїв були не гримаси ненависті, а привітні посмішки: мовляв, нам нічого ділити, просто, у кожного зараз своя робота... Та найбільше розчулило, коли під кінець дня всі на дільниці (і від Ющенка, і від Януковича) серцями прийняли кинуте нами гасло “Схід і Захід разом!”. Люди, яких вибори кинули по різні сторони “барикад”, пригощали один одного кавою та бутербродами і фотографувалися на згадку про нашу найбільшу спільну і чесну перемогу!
Олександр ПИРОЖИК.
м. Кривий Ріг — Луцьк.
Фото автора. На фото: Валерій Маренич.