Осінь останнім листом прощається з нами.
Фото з архіву редакції.
«У нас, бездомних, власна гордість…»
Учора дорогою на роботу вкотре із сумом спостерігала, як із міста… вивозять осінь
Жіночки у помаранчевих жилетах у сквері, що за Палацом урочистих подій, назгрібали цілі купи прижухлого від марудних дощів листопадного золота й вантажили на автівки.
Жіночки у помаранчевих жилетах назгрібали цілі купи прижухлого від марудних дощів листопадного золота.
На одній із таких куп листя біля доріжки влігся пес красивого сіро-білого окрасу і зацікавлено спостерігав за перехожими. Я раптом пригадала, що в моєму пакеті – залишок учорашнього перекусу, скибочка батона, яка ще пахнула ковбасою. Побачивши, що я копирсаюся у торбі, собака наблизився і чемно чекав гостинця. Та, понюхавши його, розчаровано відійшов. Більше у мене не було чого йому запропонувати…
Хліб із задоволенням склювали міські ненажери-голуби, навіть вороні шматочок дістався, а в мене чомусь надовго зіпсувався настрій. І не тому, що нічийний пес не оцінив мого мимовільного «вихлюпу доброти», а тому, що ми, здається, кожен по-своєму розуміли: разовою подачкою потішиш своє самолюбство, а проблема ж то залишається! Тисячі бездомних собак і котів бродять вулицями наших великих і малих населених пунктів, шукаючи способів виживання й не сподіваючись, що суспільство колись нарешті дозріє до кардинального і гуманного вирішення цієї проблеми. Оскільки буде це, на жаль, не скоро, то поки що хоч якось допоможіть чотирилапим безхатькам пережити зиму.
Валентина ШТИНЬКО.
