До Луцька Петра Косача перевели у 1878 році.
Фото із сайту www.memory.gov.ua.
Чи дізнаємося, де мешкали Косачі в Луцьку?
19 листопада 1878 року батька Лесі Українки Петра Косача перевели на роботу в нинішній обласний центр Волині
На той час він як чиновник пройшов шлях від судового слідчого до голови Новоград–Волинського з’їзду мирових посередників (мировий посередник — чиновник для залагоджування земельних відносин між поміщиками та селянами, повітовий з’їзд був апеляційною установою). У 1878–му Петра Антоновича перевели на аналогічну посаду Луцько–Дубенського з’їзду мирових посередників.
Навесні наступного року до Луцька переїхала вся родина Косачів. Спочатку вони оселилися у помешканні на Замковій площі, а потім найняли половину одноповерхового приватного будинку біля річки Стир. То вже пізніше, у 1890–1891 роках, Косачі жили у відомій кам’яниці, де нині розмістилася адміністрація Державного історико–культурного заповідника «Старий Луцьк». Як писав у газеті «Український голос» за 8 жовтня 1942 року Анатолій Дулянський, «два інші будинки, в яких жила Леся Українка з весни 1879 р. до осени 1881 р., ще вимагають точнішого усталення».
Петро Антонович не шкодував коштів на освіту своїх дітей. Не скупився і на громадські справи.
У Луцьку 8–літня Леся написала свій перший вірш «Надія», коли її тітку Олену Косач вислали на Сибір. Звідси Косачі їздили в село Чекну (нині Зарічне Рівненської області), аби побачити обряди і почути веснянки. Пізніше поетеса згадала про наше місто у поезії «Віче», де змальовує руїни Луцького замку.
Петро Косач був людиною досить заможною. Володів чималими землями. Річна його платня становила 2,5 тисячі рублів. На той час це були немалі гроші. Петро Антонович не шкодував коштів на освіту своїх дітей. Не скупився і на громадські справи, фінансував видання літературних праць дружини Ольги Петрівни (літературний псевдонім Олена Пчілка) та доньки Лесі.
У 1886 році Косача призначили головою Луцько–Дубенського повітового чиншових справ «присутствія», а в 1891–му — головою Ковельсько–Володимир–Волинського з’їзду мирових посередників. Через кілька літ він став ковельським повітовим «предводителем дворянства». У 1901 році батько поетеси дослужився до дійсного статського радника, ящо прирівнювалося до військового звання генерал–майора.
