ПРЕПОДОБНИЙ АНТОНІЙ КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКИЙ

Чернецтво є одним із найяскравіших явищ християнського релігійного досвіду. В історії православної церкви воно здійснило потужний вплив на християнське вчення і спосіб життя, сприяючи формуванню християнської моральності, православного богослов’я, церковних богослужінь, іконографії. Благодатним плодом чернецтва є морально-аскетична письменність, яка навчає мистецтву молитви, вмінню з Божою допомогою очищати душу від пристрастей. Чернецтво породило унікальний спосіб пастирського служіння – старецтво. Старці, пройшовши особистим досвідом школи послуху (повного підпорядкування своєї волі духовному наставнику), високих ступенів молитви, подвигів духовного збудування своєї душі, завдяки цьому досконало вивчали духовно-психічні закони і особисто досягали безпристрасності. Вони отримували дари прозорливості, чудо творення і пророцтва, тобто могли бачити сердечними очима душі своїх духовних дітей навіть на великих відстанях, їм було відкрите минуле і майбутнє, Божою силою вони зціляли хворих.
Попри всю відреченість від світу, чернецтво є одним із видів добровільного служіння християн духовному благополуччю і спасінню світу. В інституції чернецтва, християнство у своїх високих прагненнях до досконалості й святості, у своєму наслідуванні Христа і служінні ближньому, знайшло своє повне і максимально можливе ідеальне втілення. Монастирі завжди були осередками освіти, джерелами благодійності, центрами релігійної свідомості та духовної культури. Головним призначенням і вищим ідеалом чернецтва було і залишається молитовне клопотання перед Богом за весь світ.
У Київській Русі засновником чернечого життя став преподобний Антоній Києво-Печерський. Він започаткував найсуворіший різновид чернецтва – пустельне самітництво. Свята церква вшановує його пам’ять 23 липня.
Преподобний Антоній народився в 983 році у невеличкому містечку Любеч неподалік від Чернігова. В миру він носив ім’я Антипа. З дитинства любив Господа і ще зовсім юним помандрував до святих місць. Антипа побажав постригтися в ченці в одному з Афонських монастирів, про святість яких він чув і в яких бачив багато благочестивих подвигів. Антипа прибув на Афон, прийняв на себе ангельський образ з іменем Антоній і від ігумена монастиря одержав благословення на життя в печері. Але Бог покликав Антонія в Київську Русь. В 1013 році він оселився в печері на Берестовій горі над Дніпром. Внаслідок сварок князів змушений був повертатися на Афон. Через два роки знову прибув на береги Дніпра й оселився в печері. У цій тісній, як могила, печері, в глибокій тиші, в молитвах і постах Антоній провів 40 років.
Слава святого його життя приваблювала до нього багатьох. До нього приходив великий князь Ізяслав Ярославович зі своєю дружиною за благословенням. Чимало людей, бажаючи наслідувати його спосіб життя, копали собі печери довкола його помешкання і приймали постриг у ченці. Антоній влаштував для іноків підземну церкву. Вибравши для братії нового ігумена, Варлаама, дав їм благословення, сам викопав собі нову печеру, переселився туди і жив у ній 16 років до своєї смерті.
При збільшенні ченців ігумен, з благословення преподобного Антонія, побудував малу дерев’яну церкву над печерою в ім’я Успіння Богоматері. Випросив у князя Ізяслава місце на горі для будівництва келії і дерев’яної огорожі. Відтоді монастир почав називатися Печерським. Таким чином Антоній став одним із засновників Києво-Печерської лаври.
Після того, як Варлаам був переведений ігуменом у монастир, ігуменом для печерських ченців став, з благословення Антонія, преподобний Феодосій.
Слава преподобного Антонія дедалі зростала. Бог прославив його даром чудотворця і ясновидця. У різних печерах Антоній прожив понад 56 років. Літописець Нестор назвав святого Антонія великим і славним. 10 липня 1073 року на дев’яностому році життя преподобний Антоній помер. З дня смерті Антонія святі мощі його стали джерелом благодатних зцілень для віруючих.
Тропар свята: «Від марності мирської відійшов ти, та, зневаживши світ, по Євангелії за Христом пішов, і проживши життям ангельським, до тихого пристановища, до гори Афон прибув. А звідти на гору Київську з благословення отців прийшов, і там у подвизі життя скінчивши, отчизну свою просвітив, і множеству ченців стежку до царства небесного показав, до Христа їх привів. Молися же Йому, Антонію преподобний, щоб спас душі наші».
Андрій і Наталія РОТЧЕНКОВИ,
викладачі недільної школи Свято-Троїцького собору м.Луцька.