Про чергові спроби високих посадовців в області незаконно отримати елітне житло...
Про чергові спроби високих посадовців в області незаконно отримати елітне житло розповідає в ексклюзивному інтерв’ю нашому кореспондентові депутат обласної ради Володимир Банада.
— Володимире В’ячеславовичу, у минулому році було скорочено посаду заступника начальника управління житлово-комунального господарства облдержадміністрації, на якій ви довго перебували. Пригадується, що за вас двічі заступалися на сесії обласної ради депутати, рекомендували облдержадміністрації переглянути рішення, але даремно. В якому стані зараз розгляд вашої справи? — Мені довелося звернутися до Луцького міськрайонного суду, який розглядав цей конфлікт більше, як півроку і, зрештою, дійшов висновку, що скорочення відбулося на законній підставі. Волинський апеляційний суд залишив це рішення в силі. 4 листопада 2004 року через Луцький міськрайонний суд я подав касаційну скаргу до Верховного Суду України. Ось уже і різдвяні свята минають, а з вищої судової інстанції ні слуху, ні духу. — Наскільки мені відомо, вам пропонували роботу. Чому ж ви не йдете на якийсь компроміс? — Я вбачаю в рішенні облдержадміністрації елементарну помсту з боку її керівників за критику, політичний підтекст. Я на основі фактів нерідко принципово виступав як депутат обласної ради, як керівник крайової організації Народного Руху України з економічних, соціальних та політичних питань. Привізній владі на чолі з Анатолієм Французом критичні зауваження та пропозиції, мої міркування на апаратних нарадах були не до вподоби. І щоб нагнати страху на інших чиновників, мене вирішили провчити випробуваним цією владою силовим адміністративним методом. Останньою краплиною для них були мої публічні виступи з приводу незаконного отримання житла “спеціалістами високої кваліфікації”, тобто верхівкою, яку сюди перетягнув Француз. З чого все почалося? У жовтні 2002 року на обговорення депутатської комісії по бюджету і фінансах, членом якої я є, було винесено питання про надання позачергового житла приїжджим спеціалістам високої кваліфікації і на це виділялося 3,5 мільйона гривень. Це при тому, що в області нараховується майже 600 ветхих будинків, існують величезні черги мешканців на ремонт дахів, поліпшення житла інвалідам війни тощо. Газета “Волинь” повідомляла про розслідування цієї справи прокуратурою, котра встановила порушення житлового законодавства державними службовцями з корисливою метою. — Володимире В’ячеславовичу, судячи з редакційної пошти, після цього було втрачено повністю довір’я до керівників облдержадміністрації. А що змінилося після внесення прокурорських протестів, виступів преси? — У правовому відношенні — нічого. Я вважаю, що нова влада повинна повернутися до надання житла заступникам голови облдержадміністрації Максим’яку, Родичу, Якимчук, деяким міліцейським чинам, бо жоден ордер не був виданий у відповідності з чинним законодавством. — Однак особливий резонанс тоді набула справа про незаконну видачу ордера в ще недобудований елітний дім першому заступнику голови облдержадміністрації Володимиру Панчишину. А недавно знову ви виступали на сесії обласної ради з депутатським запитом щодо надання квартири цьому посадовцю. Отже, ні прокурорські протести, ні виступи громадськості та преси не впливають на сьогоднішніх можновладців? — Півтора року цей “бездомний” керівник проживав у цьому будинку, не зданому в експлуатацію. І як тільки державна комісія прийняла дім, Панчишин відразу звернувся в Луцький міськвиконком про видачу ордера. Я ж в депутатському запиті вимагав прокурорського провадження і примусового виселення керівника. Як пригадують читачі, Панчишин проживав у Львові у чотирикімнатній квартирі з дружиною. На Волині він забажав отримати елітну квартиру площею 122 квадратних метри. Але ж його переведено в Луцьк з правом позачергового отримання житла на сім’ю з двох чоловік (так передбачає чинне законодавство). Панчишин, щоб збільшити склад сім’ї і отримати додаткову площу, всупереч чинному законодавству, в документи спочатку вносить прізвища доньки, яка проживає в селі на Львівщині, зятя, що мешкає у Золочеві, внучки, а потім, після протесту прокуратури, лише прізвище матері. Проте 30 грудня 2004 року на засіданні Луцького міськвиконкому Панчишин завдяки втручанню депутатів обласної ради ордера не отримав. Але на цьому не заспокоївся. На сесії обласної ради прокурор області Андрій Гіль повідомив, що Володимир Панчишин, його дружина і матір зареєстровані в будинку головного лікаря обласної клінічної лікарні Івана Сидора, що знаходиться в селі Зміїнець неподалік Луцька, як особи, що потребують поліпшення житлових умов, тобто позачергового отримання житла в Луцьку. Чому саме в Зміїнці — не відомо. Причому знову не обійшлось без фальсифікації. Адже матір в селі Вороняки на Львівщині знято з реєстрації 5 листопада 2004 року, а в акті обстеження житлових умов Панчишина записано, що вже 22 жовтня вона мешкала на Волині. Дружина Панчишина, як мені відомо, продовжує працювати керівником районного управління соціальної служби в Львові. І ось перед новим роком заступник міського голови Леонід Кирильчук накладає резолюцію: розглянути питання про надання згаданої квартири Панчишину на засіданні міськвиконкому. Виявляється, Панчишин уже прописаний з дружиною та мамою у приватному будинку, де мешкає більше десятка осіб, на вулиці Чернишевського і гостро потребує поліпшення житлових умов. Про це свідчить клопотання за підписами заступника голови облдержадміністрації Симінського та заступника голови профкому. Завдяки члену міськвиконкому Володимиру Карпуку, котрий звернув увагу на кричущі порушення, питання про надання житла Панчишину було знято з розгляду. До речі, раніше в Луцьку один квадратний метр такого житла коштував тисячу гривень, тепер у зв’язку з подорожчанням будматеріалів — вдвічі більше. — Ви згадали про надання житла міліцейським чинам, яких чимало наїхало з інших областей. Наскільки мені відомо, незабаром буде введено в експлуатацію п’ятиповерховий будинок у Луцьку. В редакцію зверталися ветерани міліції, котрі не впевнені, що житло буде розподілено справедливо. — Так, у недобудований будинок міліція вкладала кошти. Я на сесії обласної ради говорив про те, що квартири в цьому будинку повинні бути розподілені згідно з чергою, вкладом кожного міліціонера в боротьбу із злочинністю незалежно від чину. Річ у тім, що перед новим роком намагалися швиденько цей недобудований будинок прийняти і розподілити квартири. Хочу сказати, що завезені з інших областей міліцейські начальники — не переведені по службі — не мають права на позачергове житло. Я хочу розповісти читачам майже анекдотичний випадок. Ви писали про колишнього обласного начальника міліції Олександра Справедливого — “Міліціонер колекціонує особняки”. Говорилося, що порушена кримінальна справа по деяких зловживаннях. Йшлося про те, як полковник незаконно отримав п’ятикімнатну квартиру на двох осіб у Луцьку. Хоча, як казали, на той час він був розлучений з дружиною. Тоді зумів приватизувати тільки три кімнати (зате родина придбала дві фешенебельні квартири в Києві). І ось тепер він не може продати свою великогабаритну квартиру. Він приїхав до Луцька, звернувся в міськвиконком з клопотанням, щоб “долучити” до трикімнатної квартири “комірчину”, коридор, гараж тощо. Ось таке нахабство міліцейського полковника з тої когорти міністра Білоконя, що збиралася пити три дні, як переможе Янукович. — Володимире В’ячеславовичу, як ви вважаєте, яким чином у майбутньому слід вирішувати квартирне питання переведених і запрошених професійних кадрів? — Перш за все скажу, що Волинь є самодостатня область з кадрової точки зору. Якщо ж все-таки будуть випадки переведення потрібних спеціалістів, то в обласному бюджеті повинні бути передбачені кошти на відомче житло чи на викуп звичайних квартир. Це повинні бути тимчасові квартири, поки керівники не визначаться зі своїм місцеперебуванням. Власне, кожен з високих чиновників не був бездомним на попередньому місці роботи і має змогу продати квартиру. Це повинно бути враховано в новому Житловому кодексі. Я думаю, що нове керівництво області розгляне найбільш прикрі випадки порушення житлового законодавства, недостойну поведінку керівників. Наприклад, була спроба приватизувати житловий двоповерховий особняк на вулиці Ярощука, 16, де проживав останнім часом Анатолій Француз. Завдяки зусиллям депутатів обласної ради цей будинок було повернуто у власність територіальної громади. До речі, там могли б і надалі селитися сім’ї приїжджих спеціалістів — житлова площа дозволяє. Хоча таких об’єктів уже “спливло” чимало. Із здивуванням я побачив у Луцькому міськвиконкомі документи про те, що недавно обраному депутатові обласної ради, начальнику управління освіти і науки Івану Дзямуличу (сім’ї з чотирьох чоловік) надається чотирикімнатна квартира в колишньому гуртожитку ВПТУ-2. Пан Дзямулич, наскільки мені відомо, повністю забезпечений житлом. І взагалі невідомо, як керівник відомства міг стати на квартирну чергу в профтехучилищі. Міськвиконком зважено підійшов до розгляду цього питання і вилучив від затвердження документи Дзямулича, як і відхилив клопотання полковника Справедливого. — Володимире В’ячеславовичу, громадськість міста, редакція газети “Волинь” в останні роки не раз пересвідчувалися в тому, що ви принципово відстоюєте справедливість, демократичні засади в суспільстві, боретесь з корупцією. Тож бажаємо вам тільки приємних новин у новому році, а всім нам — очищення суспільства від “набутків” колишньої злочинної влади. Взяв інтерв’ю Олександр НАГОРНИЙ.
