Петро ФІЛЮК: «Що би там не говорили про корупцію, відповідально заявляю: організм волинського правосуддя здоровий» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.98 € 33.53
Петро ФІЛЮК: «Що би там не говорили про корупцію, відповідально заявляю: організм волинського правосуддя здоровий»

Волинь-нова

Петро ФІЛЮК: «Що би там не говорили про корупцію, відповідально заявляю: організм волинського правосуддя здоровий»

Про очищення від хабарництва в українських судах на весь голос заговорили після Революції гідності, і з тих пір ця тема не втрачає гостроти. Багато хто впевнений, що розмови про зловживання повністю відповідають дійсності, хоча сам у суді ніколи не був і зі служителями Феміди не стикався. У чомусь ситуація схожа на палку з двома кінцями, де з одного боку громадськість, котра іноді має підстави обурюватися (цього тижня, наприклад, Солом’янський суд Києва заборонив збирати та поширювати інформацію про олігарха Ігоря Коломойського). А з іншого — ​судді, більшість із яких люди порядні, професійні і не заслужили зневажливого ставлення до себе. Як знайти вихід із цієї ситуації — ​розмовляємо з головою Апеляційного суду Волинської області Петром ФІЛЮКОМ

«Не хотів би, щоб мою справу розглядав бідний і залежний суддя»

— Петре Тодосьовичу, на адресу суддів звучить багато критики, але ви ніколи не погоджувалися з тим, що судова гілка влади Волині корумпована, і завжди відстоювали добре ім’я своїх колег по цеху. Але як суддя, а отже, людина справедлива, навряд чи заперечите, що подібна думка не прижилася б, якби для цього не було серйозного підгрунтя.

— Я ніколи не казав, що у нас все ідеально. Проблеми були і будуть, бо таке наше життя. Але невже в судочинстві Волині зовсім немає професіоналів, порядних людей, які належно виконують свій конституційний обов’язок? Вони є, їх переважна більшість. Але ми чомусь хапаємося за окремі факти, і кажемо, що погані всі. На жаль, така на сьогодні виробилася психологічна установка — ​бачити тільки негативне. Це стосується не лише суду, а й медицини, освіти, навіть журналістики. Якщо кореспондент напише критичний матеріал, його, мабуть, звинуватять у продажності. Тому, що би там не говорили про корупцію, я відповідально заявляю: організм волинського правосуддя здоровий. Ми не заблокували інвестицій в економіку, не зробили чогось іншого, шкідливого, що би сколихнуло волинську громаду. Навпаки, навіть цього року, коли чисельність суддів зменшилася на третину, суди Волинської області розглянули на 50 відсотків більше справ, ніж за відповідний період минулого. А це величезний обсяг роботи.

Не обов’язок судді — ​виховувати підсудного. Йому потрібно вирішувати справу. Якщо я почну когось соромити, це буде підставою для мого відводу.

— Не секрет, що одна з причин невдоволення суддями — ​їхні високі зарплати. Поясніть, чому він не може отримувати стільки, як пересічний громадянин, чим особлива його робота, щоб за неї платили більше, ніж іншим?

— Суддя не повинен бути бідним і залежним. Треба розуміти, що, даючи певні гарантії незалежності суддів, ми будемо мати результат. Бо наслідки мізерного утримання судді можуть виявитися набагато серйознішими, ніж ті кошти, що треба заплатити за його роботу. Тим більше, мова йде не про тисячі суддів, а про якусь сотню, якщо говорити про Волинь. Витрати на їхню оплату праці не підривають бюджету держави. Я категорично проти того, щоб суддя був бідним і залежним. І не хотів би, щоб такий суддя розглядав мою справу. Зрозуміло, після цих слів ви можете запитати: а чи виправдовує сподівання висока винагорода? Не завжди. Але це поодинокі випадки. Повторюся: в цілому організм судової системи Волині здоровий. А коли виникають проблеми, ми готові їх лікувати.

— Практика свідчить, що навіть маючи високі зарплати, деякі судді не соромляться брати хабарі. Наприклад, ковельський суддя Олег Василюк не відмовився від 4000 гривень. Як ви прокоментуєте цей випадок?

— Нехай він сам коментує (з обуренням. — ​Авт.). У суддівському товаристві ця подія осуджується. Це взагалі низький вчинок, який говорить про нього, як про людину. І все ж не треба будувати теорію на одному чи двох випадках. Суддів на Волині більше сотні — ​і всі належно виконують свій обов’язок. Звичайно, хочеться, аби все було ідеально. Але такого, на жаль, не буває. Ідеалу немає ніде. Колись ми будували комунізм. Хотіли створити ідеальне суспільство. Чим це закінчилося? Утопічні ідеї — ​не життєздатні, треба бути реалістами. Негатив є, але важливо не дати йому поширитися і пустити метастази.

— Які механізми існують у судовій системі для запобігання хабарництву і корупції?

— Перший механізм — ​це сам колектив. Є й інші, так звані хірургічні методи. Але вони заформалізовані, тривалі в часі і завжди відбуваються через Київ. А там не можуть всього знати. Доки хтось напише скаргу, доки вона дійде і почнеться перевірка — ​це розтягнеться надовго. Якби моя воля, я би цей механізм спростив. І «вичистив» би ці речі за 7 днів, знову ж таки не до ідеалу. Підправив би. Бо чистого, стерильного в природі не існує.

«За можливість випускати корупціонерів під заставу треба «подякувати» Верховній Раді»

— Людей також обурює, що після гучних затримань одіозних персон українські і навіть волинські суди відпускають їх під заставу. Чому так відбувається?

— На жаль, громадяни не розуміють, що суддя зобов’язаний це зробити. Така вимога законодавства. Застава — ​не особисте бажання, а обов’язок судді. Він повинен його застосувати, якщо такий пункт передбачений по певних видах злочинів, здебільшого економічних. Колись застави не було. Верховна Рада ввела такий вид запобіжного заходу у 2012 році. Хтось, можливо, скаже, що це зробила Партія регіонів. Але чому зараз її не відміняють? Чому користуються законами злочинної влади? Вони що — ​всім підходять? І тепер у всьому винен суддя. Його зробили для народу кісткою в горлі: це не ми такі погані, це він. То нехай люди знають: вимога застави — ​обов’язок судді, визначений Верховною Радою. Від нього неможливо ухилитися.

Треба згадати слова Сократа: «У державі повинна правити не нетямуща маса, а добрі люди, які знають свою справу». І прислухатися до тих, хто має досвід та дійсно вболіває за рідну країну.

— А як ви оцінюєте ганебну ситуацію, коли ще вчора здорові чоловіки приїздять у суди на каталках, не соромлячись, вдають із себе хворих, і суд на це ніяк не реагує?

— Візуальна частина процесу на суддю не впливає. Він дивиться на те, що є в матеріалах справи. Теперішні процедурні кодекси дають можливість для зловживання правом і безпідставно вимагати відводу судді. І ти розумієш, що це маніпуляція, але змушений працювати в таких умовах: привезли на каталці, то й привезли. Будемо слухати справу і так.

— Невже не можна сказати: чоловіче, як тобі не соромно?

— Це не обов’язок судді — ​виховувати підсудного. Йому потрібно вирішувати справу. Якщо я почну когось соромити, це буде підставою для мого відводу. Правоохоронний орган повинен доставити особу в суд, бо справа може бути розглянута тільки там. А вже як доставити — ​чи стоячого, чи лежачого — ​це другорядне. І знову ж виникають запитання до законодавців, які прийняли такі норми. Якщо хтось «нездужає» — ​дозвольте розглядати справу без нього. Тоді частина «хворих» одразу стане здоровою і захоче довести свою правоту. Але, на жаль, за сьогоднішнім законодавством це неможливо. Якби була альтернатива — ​слухання справи за заявою, частина стала би здоровою на момент подання. Бо знову ж іде зловживання процесуальними правами. Але ми користуємося тими процедурними кодексами, які приймає Верховна Рада. І ваші запитання треба ставити не суддям, а законодавцям.

— Але чому судді не намагаються змінити ситуацію ?

— Ми про це говоримо постійно, але нас не чують. Хоча, за логікою, ініціатива мала би йти не від нас, а від правоохоронних органів, які проводять досудове розслідування — ​поліції, прокуратури, Служби безпеки. Якщо є такі проблеми, подавайте пропозиції. Але їх немає. Хоча починати треба з того, як розслідується справа.

«Не варто думати, що реформи робляться тільки для нашого блага»

— У судову систему Волині хоч повільно, але все ж приходять нові кадри, переважно молоді люди. Як повинен себе поводити той, хто нещодавно вдягнув мантію, аби завоювати авторитет у суспільстві?

— Усе дуже просто: бути людиною і розуміти, що ти вирішуєш долю інших. Але якщо є перше — ​моральні якості, то друге — ​професійні навички — ​з часом відшліфуються. Хочу зробити поправку: ті четверо чоловік, які цього року вдягнули мантії, були призначені за старим законом. За новим до нас ще ніхто не прийшов. Процедура призначення суддів запущена, але вона тривала в часі — ​потрібен як мінімум рік. І хто прийде в результаті — ​великий знак питання. Суддів зараз вибирають за американськими та європейськими тестами, дуже далекими від наших реалій. Тому це навіть не купівля кота в мішку, а щось набагато серйозніше.

— Ви не вперше критично висловлюєтеся з приводу нововведень у правоохоронній системі. З чим це пов’язано?

— Я не проти змін, але вони повинні бути раціональні, обгрунтовані і робитися не під тиском. А в нас чимало з того, що відбувається, нав’язано ззовні. Це і зміни до законів, якими ви обурювалися, і нові структури, що втричі більшою чисельністю роблять роботу, яку раніше виконував один відділ, і чимало іншого. І ми покірно все виконуємо в обмін на гранти і кредити іноземних організацій. Однак хочу попередити про небезпеку, яка чекає попереду. Не треба думати, що реформи, точніше розмови про них, робляться тільки для нашого блага. Ті, хто стимулює їх ззовні, переслідують свій інтерес. У чому він полягає? Усе дуже просто — ​це наша земля, ліси, надра. Вони готують правила гри для себе. Тому зараз дуже відповідальний момент, коли не можна сліпо погоджуватися на все, що вимагається. Ніхто не наведе порядку у країні, крім нас самих. На жаль, в Україні сьогодні розгул популізму. Публіка реагує на бруд, порожні обіцянки. А треба згадати слова Сократа: «У державі повинна правити не нетямуща маса, а добрі люди, які знають свою справу». І прислухатися до тих, хто має досвід та дійсно вболіває за рідну країну.