ГЕРОЇ НА КОНВЕЄРІ

Недавно мені до рук потрапила одна із газет з великим списком Героїв України. України, але вже минулої, дякувати Богу, епохи. Стільки героїв за такий короткий час не нажила жодна країна.
І список, якщо його розглянути уважніше, викликає суперечливе враження. Хоча початок було покладено ніби й непоганий — у 1998 році звання Героя України присвоєно президенту Національної академії наук України Борису Патону за досягнення в розвитку науки. Але починаючи з 1999 року, у цьому списку за директорами агрофірм, товариств та інститутів, головами правлінь і генеральними директорами все важче відшукати справжніх героїв.
Але над цим, певне, ніхто особливо і не задумувався, критерії, як правило, були інші, досить своєрідні. Щоправда, були й приємні винятки — приміром, «за відданість Україні та особистий героїзм» таке звання посмертно присвоєно президенту Карпатської України Августину Волошину. Але такі справжні патріоти рідко коли згадувалися при Кучмі та його ставлениках. Та про який рівень і критерії можна говорити, коли прем’єр Віктор Янукович робив такі граматичні помилки, як у початкових класах, і ототожнював українського письменника Гулака-Артемовського зі славним і таким рідним для нього містом Артьомовском. Отож сподіватися бодай на найменше поцінування патріотизму від Кучми і компанії було марним.
Завдячити Кучмі можна хіба за те, що не забув він про спортсменів. Погодьтеся, спорт це чи не єдине, якщо не рахувати Чорнобиля, чим Україна донедавна була відома у світі. З 1998 по 2004 рік дванадцять звань Героя України присвоєно за визначні особисті заслуги у відродженні національної культури, за розвиток мистецтва і примноження пісенної спадщини, за внесок у розвиток української літератури та за самовіддане служіння Україні на ниві образотворчого мистецтва. Але в цій сфері нам ще далеко до світового рівня.
Протягом цього ж періоду тридцять Героїв України зросли на ниві сільського господарства і агропромислового комплексу. Це при тому занепаді, який ми бачимо на селі. Селянин став найбільш злиденним прошарком суспільства, а директори агрофірм одержували Зірки.
Дещо у розподілі героїв залишилось і генеральним директорам акціонерних товариств з Дніпропетровської, Донецької, Харківської, Луганської областей, а не простим нафтовикам, шахтарям, машинобудівникам, які на те заслуговували. Домінантою для складання списку претендентів слугували, вочевидь, як географічне положення «героя» і його підприємства, заводу чи шахти, так і його становище в суспільній ієрархії, особиста відданість президентові і режиму. Як вже стало відомо від недавнього часу, великий внесок у розвиток і розбудову держави зробив Схід України. Чи не тому у Донецькій області аж 17 героїв, у Дніпропетровській — 11.
Цікаво і те, що немає жодного героя у Волинській та Тернопільській областях. Однак Волинь може втішатися — вона хоча б у відрядженні приймала Героя України, удостоєного такого високого звання, як значиться, «за особисту мужність і героїзм». Проте є підстави сподіватися, що це «геройське» відрядження вже, врешті, закінчилось: недавно з будинку по вулиці Ярощука, де проживав Анатолій Француз, група чоловіків, озираючись на всі боки, поспішно виносила надбане у ящиках і коробках. Самого Героя України біля темного авто не було.
Якось не героїчно зникають герої, не так пафосно, як з’являються. Чи у нас, може, змінилось поняття героїзму та героїчних вчинків? Мабуть, так.
Найбільш врожайним на відзнаки видався минулий 2004 рік — високого звання удостоїлося 38 чоловік. При цьому Кучма вирішив, нарешті, змилостивитись і посмертно присвоїв звання Героя України В’ячеславові Чорноволу. Але для цього борцю за незалежність потрібно було потрапити під КамАЗ бандитського режиму. Не є таємницею, що в останні місяці свого правління Кучма роздавав нагороди та високі звання, можна сказати, направо і наліво. Серед Героїв України 2004 року значаться і два працівники славнозвісної «Криворіжсталі» — за розвиток металургії та металургійної промисловості. Ну чим не герої. Або ж чим не народні артисти України Йосиф Кобзон та Микола Басков?
Але гордість за таких героїв чомусь не проймає... Як і за роки епохи кучмізму.
Валентина КУЦЬ.