ЧИ НЕ ВАРТО ПРОВЕСТИ ЛЮСТРАЦІЮ САМИХ ЛЮСТРАТОРІВ?

Післямова до пікетування незалежної газети «Волинь»
До нас навідались люстратори. Самозвані, можна сказати навіть — чисто самодіяльні, але з великими амбіціями. На чолі з відомим майстром подібних авантюр, головою обласної організації КУНу Максимовичем.
Відверто кажучи, я вважав нижче своєї гідності вступати у дискусію з моїми крикливими, відверто низької загальної культури опонентами, які минулого вівторка зібралися невеликою групою в центрі міста, навпроти нашої редакції і потішали невибагливих перехожих вигуками: «Головного редактора «Волині» — у відставку!» Вважав нижче своєї гідності, тому що — насамперед — не їм і не такими методами це питання вирішувати. У нас є свій редакційний статут, за яким ми живемо і працюємо, є співзасновники газети — трудовий колектив редакції і обласна рада, які здатні ці питання вирішити без допомоги самозваних радників. Є, зрештою, законодавство, яке регулює організаційні і політичні сторони діяльності преси. Я вважав нижче своєї гідності вступати в дискусію ще й тому, що шито все це було білими нитками, а скроєна ця акція грубо, неоковирно, з допомогою безсоромних пересмикувань, підтасовок і відвертої брехні.
Але все-таки, мабуть, варто розставити окремі акценти. Хоча б тому, що деяка частина людей, особливо ті, які не читають «Волинь» і не знають її позиції на минулих президентських виборах, можуть повірити брехливим політикам, їх інсинуаціям. А головне — треба показати всім істинні мотиви дій, істинне нутро самовпевнених політиків на чолі із лідером націоналістів Максимовичем, які чомусь вирішили, що їм все дозволено, що для них не існує ні законів юридичних, ні моральних, а для досягнення своїх вузькоегоїстичних цілей будь-які засоби хороші.
Всі, хто здатен об’єктивно оцінювати ситуацію, були здивовані характером претензій, висунутих Максимовичем і його прибічниками проти «Волині» і її головного редактора — «надання головним редактором незалежної громадсько-політичної газети «Волинь» газетних шпальт напередодні першого туру виборів ортодоксальним прибічникам Януковича для паплюження всенародного обранця Віктора Ющенка». Це надумане звинувачення мали підтвердити поодинокі вирізки з газети, наліплені на нашвидкуруч склеєному стенді. Звичайно ж, підібрані тенденційно, але й у них якусь крамолу, тим більше — «паплюження» годі знайти.
Якби пошуком компромату на такому примітивному рівні зайнялися школярі з їх «основами» книжних правових знань, то це ще можна було б якось зрозуміти. А то ж акцію задумали і спланували політики, які мають великі амбіції, а натхненником і організатором її був юрист Максимович, який має свою приватну адвокатську контору. І ось цей юрист, який вважає себе професіоналом, демонструє дивну непоінформованість в елементарних правових питаннях, абсолютне незнання демократичних принципів діяльності преси і виборчого законодавства. Для таких правників, як видно із їх підходів і оцінок публікацій газети, не існує таких загальновизнаних норм, що закріплені у Законі «Про вибори Президента України», як забезпечення вільного доступу всіх кандидатів до засобів масової інформації, як вільне обговорення їх ділових та політичних якостей, а також їх програм. За логікою таких знавців, газета мала друкувати матеріали тільки за одного кандидата, звичайно ж, за того, який переміг, — і обов’язково тільки позитивні матеріали. Більшого невігластва важко собі уявити.
Доводиться лишень жаліти тих довірливих людей, зокрема молодь, які потрапляють на таку ось дешеву приманку і сліпо виконують команди дорослих дядечок-кукловодів. А це не лише діти, довірливістю яких гріх спекулювати, а й, на жаль, цілком дорослі, які повинні мати свою думку. Таких, щоправда, стає все менше і менше. Шкода і тих, хто користується послугами адвокатів з такою обізнаністю в законах і з таким рівнем правової культури. Яку правову допомогу вони можуть надати людям?
Якщо дивитися правді у вічі, а не намагатися знайти кістку в молоці, то ніхто із читачів не заперечить, що «Волинь» — одна з небагатьох газет, яка толерантно, виважено, зріло, з дотриманням демократичних норм вела минулу виборчу кампанію, сприяючи конструктивному діалогу кандидатів, виборців і штабів. Якщо була критика (а яка ж то виборча кампанія без неї?!), то це критика аргументована, ділова, без образ і ярликів. А якщо говорити про те, на чийому боці були симпатії колективу і мене, як головного редактора, то тут теж секретів ніяких нема. Досить проаналізувати кількість, спрямованість і тональність публікацій і те, як «Волинь» однозначно і рішуче виступала проти використання адміністративного ресурсу і різних методів фальсифікації волевиявлення громадян на користь провладного кандидата, щоб це зрозуміти.
Ну а грубий, безцеремонний наїзд обласного відділення Партії регіонів на газету і її головного редактора говорить сам за себе. Мене, зокрема, було звинувачено в тому, що я у завуальованій формі агітував проти Януковича, а також у тому, що в моїй публікації містилися заклики до несанкціонованих і протиправних діянь (не більше і не менше!), спрямованих на вчинення насильницьких дій щодо існуючої тоді влади. А висновок з усього цього робився категоричний: порушити клопотання про припинення випуску газети до кінця виборчої кампанії і направити матеріали у прокуратуру області для вирішення питання про притягнення Сачука С.Д. до юридичної відповідальності.
І після всього цього наші провінційні політики з великими амбіціями повважали за можливе, обернувши все, як то кажуть , з ніг на голову, робити легковажні, наскрізь брехливі заяви про причетність до «паплюження» кандидата Віктора Ющенка і фальсифікування виборів. А розгадка цієї непривабливої затії дуже проста. Йшлося не про справедливий підхід і справедливу оцінку, а про винайдення якогось приводу для дискредитації газети і її головного редактора. У відплату, так би мовити, за справедливу критику в газеті соратника Максимовича Віктора Мельника — за його неправомірні дії на ниві приватного будівельного бізнесу. Одне слово, це чистої води політичне кілерство, замішане на сфабрикованому політичному доносі. І дехто із захисників цих діячів обгрунтовану критику дій бізнесмена сприйняв як посягання на його партійний імідж.
Як тут не сказати, що усе це ми вже проходили. За старої, звичайно, влади. І ось прийшла нова, яку діячі типу Мельника і Максимовича теж, звичайно, всіляко славлять. І під акомпанемент патріотичної фразеології та биття себе в груди на її підтримку продовжують вирішувати протиправним чином свої приватні вузькоегоїстичні справи. Послухаєш таких політичних діячів — які вони віддані загальній справі, як пориваються зробити добро, — а на повірку виходить, що їх патріотизм і відданість закінчується там, де починаються їх особисті шкурні інтереси.
Ще тільки почали висловлюватися несміливі пропозиції про те, що, можливо, варто провести атестацію кадрів на предмет їх причетності і схильності до корупції, хабарництва, кримінальних методів ведення бізнесу, а максимовичі і мельники вже тут як тут — у повній бойовій готовності проводити тотальну люстрацію. Ініціатори акції проти «Волині» так і заявили: це, мовляв, тільки початок, вони мають намір пройтися по всіх засобах масової інформації. Так що стережіться ті, хто нагострив пера для критики!
А, можливо, варто всім нам, в тому числі представникам нової влади, на самому початку добре придивитися до цих самозваних люстраторів, до таких патріотів і розбудовників нашої держави, в яких самих рильце в пушку — і спитати: «А судді хто?». І порадити їм трохи вгамувати свій запал, проявити хоч трохи скромності, а головне — вимогливості насамперед до самих себе. І тоді ми побачимо, що ті «помічники» нової влади, які претендують на перші ролі і хочуть бути строгими суддями всіх, самі далеко не святі і не безгрішні, але вони не звикли прикладати вимогливої мірки до себе. Більше того, вони часто зовсім не вписуються в ті моральні чесноти, які сповідує нова влада. А проводити люстрацію проти інших — їм тільки подавай.
Такі патріоти і попутники нової влади дуже небезпечні. Вони можуть закласти такі міни сповільненої дії під нову владу, на яких підірветься багато добрих намірів нашого народного Президента і його уряду з таким привабливим і чистим людським обличчям. Отож є конча потреба вчасно зупинити цих запопадливих і самовпевнених люстраторів, які звикли висувати високі вимоги до всіх, але тільки не до себе. І які без найменшого сумніву ставлять знак рівності між лояльністю до себе та лояльністю до нової влади. І зовсім не зайвим було б провести люстрацію самих люстраторів відомого сорту.
Степан САЧУК, заслужений журналіст України.