Реорганізація сільського господарства розв’язала руки усім бажаючим працювати на землі. Це призвело до того, що кожен взявся господарювати на свій лад...
Реорганізація сільського господарства розв’язала руки усім бажаючим працювати на землі. Це призвело до того, що кожен взявся господарювати на свій лад. Чи земля виграє від такого використання?
ПОКИ ЩО Є ВЛАСНИК, АЛЕ НЕ ХАЗЯЇН Чи не найвагомішою заслугою змін на селі вважається те, що земля нарешті знайшла свого господаря. Однак організатори реформ не врахували один важливий момент — не кожен захоче та і не кожен зможе чи зуміє обробляти свою землю. Залишається або вести на ній господарювання на рівні присадибного, або здати землю в оренду. До останнього кроку селянина мало стимулює розмір плати за оренду земельного паю, який найчастіше має символічний характер. До того ж не завжди знайдуться ті, хто захоче пай орендувати. От і виходить, що земля, на якій ще недавно вирощували врожай, сьогодні облогує. Але навіть ті земельні паї, які обробляють, не завжди використовують раціонально, по-господарськи. На це є ряд причин. По-перше, у структурі сільгоспвиробників переважають дрібні одноосібні господарства. Невелике сільгосппідприємство здебільшого спеціалізується на якомусь одному напрямку — вирощування або зернових, або просапних культур. Ставки роблять на те, що легше реалізувати. Селянин користується відповідним набором техніки. Змінювати напрямок виробництва, щоб застосувати таку необхідну для успішного землеробства сівозміну, йому невигідно. На думку агронома з багаторічним досвідом Костянтина Лободи, нехтування сівозміною призводить до виснаження землі, до поширення шкідників, бур’янів та хвороб. Багатогалузевим господарствам її застосувати легше, а ось для дрібних виробників важливо дотримуватись хоча б спрощеної сівозміни: посіви зернових чергувати з просапними культурами і багаторічними травами. По-друге, природна родючість волинських грунтів невисока. Підвищувати її за допомогою вапнування, завезення торфу, внесення органіки, мінеральних добрив далеко не всім виробникам по кишені. Це знову ж таки прерогатива крупнотоварних виробників, у яких розвивається тваринницька галузь, а значить є достатньо органіки. По-третє, проблема раціонального використання землі пов’язана не лише з відсутністю можливості застосування сівозміни чи підвищення родючості грунтів. Досить проаналізувати роботу агрономічної служби в нашій області, щоб прийти до висновку: ситуація зі спеціалістами непроста. Протягом останнього десятиліття кількість агрономів скоротилась удвічі. За даними відділу кадрів головного управління сільського господарства і продовольства, сьогодні в галузі агропромислового виробництва працює 231 головний агроном та 82 — рядових. І це при тому, що на Волині зареєстровано понад 500 сільгосппідприємств різної форми власності та понад 600 фермерських господарств. Виходить, що більшість сільських виробників обходяться без спеціаліста з агрономії. Внаслідок ситуації, що склалася в агропромисловому комплексі, значна частина агрономів-професіоналів подалися, як кажуть, на вільні хліба. Талановиті спеціалісти заробляють на прожиття у різних комерційних структурах. Є й такі, що вирішили бути господарями на власній землі. Але, на жаль, агрономів тепер можна зустріти і серед продавців на ринку. Доводилося чути думку начальника відділу рослинництва головного управління сільського господарства і продовольства Олександра Ромашковця про те, що агрономія у такій формі, у якій вона існувала раніше, сьогодні просто недоцільна. Мовляв, кількість крупнотоварних виробників зменшилась наполовину. Кількість ріллі у господарствах теж скоротилась. Тож немає потреби залучати до праці більше спеціалістів. Так, земля перейшла до інших, дрібних власників. Але вона все одно потребує мудрого використання. Звідки ж селянин може почерпнути агрономічні знання? Куди має звертатись за консультаціями щодо насінництва, засобів захисту рослин від шкідників, бур’янів?.. ЗАМІСТЬ АГРОНОМІЧНОЇ СЛУЖБИ — ДОРАДНИЦТВО — У землеробстві є багато питань, вирішення яких у свій час брала на себе агрономічна служба, — ділиться своїми міркуваннями Костянтин Лобода. — Взяти до прикладу хоча б насінництво. Раніше перевірка насіння на схожість, чистоту, зараженість була обов’язковою. Тільки після неї насіннєва інспекція видавала документ, що засвідчував кондиційність насіння і дозволяв його висівати. Сьогодні усе теж ніби так. Але для селянина усі аналізи платні. А якщо він має два-три гектари тої землі, то навряд чи поїде перевіряти насіння на кондиційність. А звідси й починається урожай. Як альтернативу агрономічній службі селянину пропонують службу дорадництва. Ось уже півтора року дорадча служба працює і в області, має свої представництва в окремих районах. Діяльність її фінансується Канадою і розрахована на три роки. Однак на практиці функції цієї служби зводяться до організації семінарів, презентацій нової техніки, технологій, сортів тощо. Що ж до конкретної допомоги, то дорадча служба займається розробкою бізнес-планів для тих сільських виробників, які беруть банківські кредити. Вирішити проблеми селян і відповісти на всі їхні запитання дорадництво поки що, на жаль, не в змозі. В урядових колах велась мова про дорадництво як альтернативу управлінням сільського господарства і продовольства, які на теперішній час себе вичерпали. Розглядалась можливість створення дорадчих служб, які б працювали на госпрозрахунку. Втілити у життя це непросто. Адже дрібний виробник, який найбільше потребує допомоги спеціалістів, ледве зводить кінці з кінцями. Навряд чи він погодиться перераховувати кошти на утримання дорадчих органів. — Взагалі-то, увесь цивілізований світ іде до того, — каже Олександр Ромашковець, — що виробництвом сільськогосподарської продукції мають займатися великі багатогалузеві господарства. Дрібні — просто не витримають конкуренції, бо собівартість їхньої продукції завжди буде вищою, ніж у великотоварних підприємствах. Сьогодні й справді багато хто сподівається на те, що чимало проблем, у тому числі і проблема нераціонального використання землі, вирішаться тоді, коли «виживуть» сильніші, які самі собі дадуть раду. Замислюватись над тим, що через кілька десятків років такого бездумного господарювання по відношенню до землі природна родючість грунтів катастрофічно знизиться, сьогодні ніколи. ЗЕМЛЯ ЛЮБИТЕЛЬСЬКОГО ПІДХОДУ НЕ ПРОЩАЄ Сільськогосподарська наука в Україні у свій час розвивалась на високому рівні. У сільгосппідприємствах працювало достатньо спеціалістів з вищою освітою. А про ту ж сівозміну знали усе не тільки агрономи, а й працівники середньої ланки. Такий підхід при реальній підтримці держави у 1987 році вивів Волинь на друге місце у світі по виробництву зерна на душу населення. Попереду тоді була лише Канада. Сільгоспвиробникам Волині тільки сьогодні вдалося вийти на рівень того урожаю, який вони збирали у 80-х роках. Причини відомі: землі бракує спеціалістів і державної підтримки. Спеціалістів для села сьогодні готують не без участі держави. Дотепер діє постанова, яка передбачає прийом у вузи абітурієнтів на основі цільових направлень. У Горохівському сільськогосподарському технікумі вісімдесят відсотків студентів (у тому числі і дві групи майбутніх агрономів) навчаються на умовах цільового прийому. Після одержання диплома випускники зобов’язані відпрацювати три роки на підприємствах, які їх направляли на навчання. Молоді люди здобувають вищу агрономічну освіту ще й у Львові, Житомирі, Києві. Але, на жаль, не всі вони прагнуть працювати на землі. Головна причина — низька заробітна плата. Ось тому брак спеціалістів, зокрема агрономів, сільська галузь відчуває постійно. Великі надії селяни покладають на державну підтримку як на матеріальному, так і на законодавчому рівні. Немає у нас відповідного закону, який би регулював питання раціонального використання землі. До адміністративної відповідальності притягнути людину можна тільки за те, що вона не веде боротьбу з бур’янами на своїй земельній ділянці. Розумне використання землі, на думку заступника начальника головного управління земельних ресурсів Світлани Богути, розпочинається із розробки проекту внутрігосподарського землеустрою: — Такий проект дасть змогу власнику землі правильно підійти до використання грунтів, до застосування мінеральних добрив. На жаль, таких робіт ми не проводимо, бо у людей на це немає коштів. Щоправда, протягом двох останніх років держава таки робить певні кроки на підтримку сільських виробників: повертає кошти за посів ярої пшениці, вапнування грунтів, виплачує сортові надбавки за високоякісне насіння і таке інше. Але цією підтримкою користуються здебільшого крупнотоварні виробники. За прогнозами, у найближчий час село чекають значні капіталовкладення. Може, тоді в організації господарювання на селі щось кардинально зміниться. Олена ДУДКЕВИЧ.
