ТАЇНСТВО БЛАГОВІЩЕННЯ

Сьогодні церква відзначає Благовіщення Пресвятої Богородиці, велике дванадесяте свято, в основі якого — сповіщення архангелом Гавриїлом «благої» (тобто доброї, радісної) вісті діві Марії про майбутнє народження у неї божественного немовляти, спасителя роду людського.
«Архангельським голосом кличемо до Тебе, Пречиста: «Радуйся, благодатна, Господь з Тобою» — так звучить величальна празника, що в усіх церквах лине під склепіння куполів.
Таїнство Благовіщення має велике значення, бо від нього починається Новий Заповіт, починається наше спасіння. Святкування його, як свідчать церковні джерела, розпочалося ще в кінці 4-го, або з початком 5-го століття. А цісар Маврикій (582-602) зробив цей празник обов’язковим у всій своїй державі.
Благовіщення в Руси-Україні було після Успіння другим Богородичним празником, якому в Києві ще в першому столітті християнства була присвячена церква. Храм на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці збудував на золотих воротах Ярослав Мудрий. «У 1037 році, — каже наш найстаріший літопис, — заснував Ярослав великий город Київ, що має золоті ворота. Вибудував і церкву святої Софії, Премудрости Божої, митрополичу, а далі — кам’яну церкву Благовіщення Святої Богородиці. А це тому вибудував премудрий князь Ярослав церкву Благовіщення на воротах, щоб завжди була радість тому городові Благовіщенням Господнім і молитвою святої Богородиці й архангела Гавриїла». У храмі Благовіщення князь Ярослав Мудрий 1037 року віддав в опіку Божої Матері весь український народ.
Богослуження Благовіщення сповнене піднесених, величних і радісних гімнів із традиційним рефреном: «Радуйся!» Сюжет свята — улюблена тема для іконописців багатьох поколінь. Його можна зустріти в мозаїках собору святої Софії в Києві й розписах храму святої Софії в Римі (автор Ювеналій Мокрицький) і в церкві святого Миколая в Торонто (Канада). У Назареті, на тому місці, де архангел Гавриїл благовістив Діву Марію, побудовано храм у пам’ять цієї події.
За давніми народними віруваннями, від Введення до Благовіщення не можна поратися біля землі, бо вона «відпочиває і сил набирається». І взагалі, в цей день не можна працювати. З цього приводу в народі кажуть, що «в цей день навіть птиця не в’є свого гнізда». А зозуля тому й несе яйця в чужі гнізда, що своє власне робила саме в день Благовіщення. Існує повір’я, що все, народжене у цей день, погано ростиме, отож «від благовісного теляти добра не ждати», а ще — «Благовісне яйце під квочку не кладуть».
Був звичай на свято випускати на волю пташок, щоб співом Бога прославляли, та просили щастя-удачі тому, хто їх звільнив. Годиться цього дня випустити на волю і всіх тварин, навіть собаку й кота виганяли з хати на подвір’я, «щоб чули весну і самі про себе дбали».
У церквах у цей день святили проскури, які пасічники кришили у мед, «щоб бджоли роїлися», а сівачі змішували із землею і розсівали по чотирьох кутах ниви, «щоб дощова хмара поля не минала», «щоб град посіву не побив». Благовіщенську проскуру, як і богоявленську та стрітенську воду, зберігали за образами.
Вважалося, що коли на Благовіщення, йдучи по воду, дівчина знайде квітку первоцвіту, значить, цього літа вона вийде заміж. Пролісок, знайдений на Благовіщення, віщує щастя.
На Благовіщення після обіду дівчата водили свій перший весняний хоровод — «кривий танець», який був не тільки привітанням весни, а й символом пробудження життєвої енергії.
Із цим святом пов’язано багато народних прикмет: «Яка погода на Благовіщення, таким буде й Великдень». «Якщо на Благовіщення лежить сніг, літо буде неврожайним». «Мороз на Благовіщення — добре вродять огірки». Ну а щодо застереження — на Благовіщення не лаяти зими, то з досвіду відомо, що вона спересердя ще й може повернутись, хай і ненадовго. І тоді селяни скрушно хитатимуть головами, виглядаючи справжнього тривкого тепла, а поети знову оспівуватимуть «сніг на зеленому листі».
Ну а завтра, 8 квітня, будемо вшановувати Благовісника, як називають цей день у народі. Церква ж іменує його Собором Архангела Гавриїла — одного із найвищих у небесній ієрархії ангелів, який з’являється завжди для того, щоб повідомити радісну новину. На іконах його часто зображають зі свічкою та дзеркалом, які символізують, що наміри Господа до певного часу бувають незрозумілими й незбагненними, та згодом стають ясними, якщо вивчати слово Боже та прислухатися до голосу своєї совісті.
У народі вірили, що святий Ілля — володар грому, а Гавриїл — блискавки, тому в цей день згадували обох. Вважалося, що після Благовісника вже можна очікувати перших весняних гроз із громами та блискавками.
За легендами, блискавки будять землю від зимового сну. А ще казали, що гримить тому, що архангел Гавриїл роздирає хмари та дивиться, де ховається нечиста сила. А потім стріляє в неї стрілами-блискавицями. Нерівні ж вони тому, що чорти, ховаючись, роблять різні викрутаси.
На Західній Україні Благовісника наділяли величезною силою, вважаючи його володарем сонця. Про це є цікаві нотатки у Івана Франка.
Тож хай буде прихильним до всіх наших читачів володар сонця, несучи у їхні оселі благу вість про Сина Божого, спасителя кожного з нас.
Валентина ШТИНЬКО.