Погідної неділі в Березні біля Холма архієпископ Авель освятив новий храм св. Володимира Великого. Церква постала на березнянському пагорбі, в частині православного цвинтаря. Це перший після війни храм цього канону на терені історичної Холмщини...
Гжегож Яцек Пеліца
Погідної неділі в Березні біля Холма архієпископ Авель освятив новий храм св. Володимира Великого. Церква постала на березнянському пагорбі, в частині православного цвинтаря. Це перший після війни храм цього канону на терені історичної Холмщини.
“РОЗРИЛИ НАШ ГОЛУБНИК” У давнішій частині православного кладовища у цьому селі є могила трилітнього Івана Козачука, померлого влітку 1938 року. Того року в Холмщині знищено 130 українських православних церков і каплиць. Лишилися по них “мальовничі руїни” (визначення керівників акції ліквідації православ’я), присипані землею рештки цегли, зарості корчів, сажавки і яруги. Храм у Березні, зведений 1912—1914 років, поглинула Перша світова війна. Той Божий прихисток селяни відновили коштом великих самозречень та завдяки позичці у шість тисяч злотих, сплачених тутешніми мирянами. Квітка відбудови зацвіла навесні 1937 року. За рік часу руками санаційних генералів березнівський храм погублено дощенту “в рамках ревіндикації маєтностей і душ” одразу після смерті Ю. Пілсудського. У конфіскованому цензурою документі доктора Яна Войновського, що знаходиться у сховищах Центрального військового архіву в місті Рембертові, читаємо: “Відвідав велике село Березне, в котрому розібрано церкву, відновлену лише минулого року, вартістю шість тисяч злотих. Місцеві згорьовані православні з болем говорили: “Розрили наш голубник!”. Метою так званої Координаційної акції, до здійснення якої покликано Товариство розвою земель східних, перш за все було заморозити православ’я у статистичному ключі, а в майбутньому регулювати православний рух з персональною селекцією. Переслідувано також і уніатів. Публічно зневажалася русинсько-українська мова. Затятим втілювачем ідеї ліквідації православ’я на землях історичної Холмщини був довудца (командир) округу корпусу № 2 в Любліні генерал М. Сморавінські. Був він не лише керівником акції на Люблінщині та Волині, але також натхненником і головою Товариства розвою “Зєм Всходніх”. Інколи він втілювався в роль папи, видаючи директиви люблінському, луцькому римо-католицьким біскупам стосовно змісту повчань підлеглих їм священиків, практикував зміни в духівничих кадрах у разі “недбалої” протидії православ’ю. Руйнація, спалення церков мали чіткий план та суворе підпорядкування у діях. Полковий С. Турковські (керівник Координаційної акції в Замостянському повіті) писав у секретному документі: “... В терені, на котрому має проводитися дана акція, про це ніхто не повинен бути повідомлений. Стосовно акції проти церков чекаю наказів згори”. Сигналом до початку розбою мала бути реляція з наголосом “остаточний захід”. Сьогодні відомо, що “остаточний захід” в Люблінському воєводстві було застосовано у 126 випадках. Уже згадуваний Войновські у серпні 1938-ого написав про акцію в Серебрищі біля Холма: “Руйнування церкви відбулося спокійно, було лишень трохи плачу. Того ж таки дня русин купив церковний дах на стодолу, а матеріал з храмових стін місцевою православною людністю просто розхоплено на дрова. Люди більше шкодували грошей, вкладених у ремонт церкви, аніж самого храму. Один з православних про руйнування церкви сказав: “Кожна держава робить в себе порядок, Гітлер у себе робить порядок, то й Польща у себе порядкує...”. Незбагненно гірке і трагічне це твердження в підтримку подій, котрі настали після 1939 року. ПОСТАВИТИ ЦЕРКОВЦЮ ЗА ОДНУ НІЧ... Одразу після сатанинського руйнування святині влітку 1938 року незламна православна громада Березна за одну ніч звела небагату, але об’ємну церковцю на цвинтарі, адже залишилося ще багато дощок і цегли. Побоювалися повторної руйнації, та Бог захистив. Капличка на могилках служила православному люду і не лише їм, бо багато родин були “мішаними” — різновірними. Дожила вона до сьогодні. Подружжя Станіслав та Ганна Ковальські зініціювали спорудження каплиці, котра б відповідала запитам дня сьогоднішнього. Син Владислав — підприємець, погодився одразу братися до праці. Святий задум благословив архієпископ Люблінсько-Холмської православної єпархії Авель. Благочинний, настоятель парафії Івана Хрестителя у Холмі о. Іван Лукашук переказав до Березна потрібну суму грошей на цеглу. Владика Авель зофірував надбанного (купольного) хреста вишуканої роботи. Головний матеріальний, моральний тягар на свої плечі взяли Ковальські, організатором від першого дня праці до освячення став син Владислав. І сталося диво: люди заворушилися, згадавши, хто вони, працювали дружно. Так відродився на історичній православній Холмщині перший по війні православний осідок. Після святої літургії й молебню духовний батько православних звернувся до будівничих храму зі словами великої подяки, передав вітання від собору православних єпископів у Польщі. Службу Божу архієпископ Авель завершив нагородженням усіх достойних будівничих. Від холмщаків, що стали волинянами, слово мовила Люба Лісевич (Данилюк), котра бурею “Вісла” була вигнана з рідного Березна. На згадку про родинне гніздо та найрідніший Божий притулок п. Люба подарувала до храму св. Володимира Великого надбрамний образ-копію ікони Почаївської Божої Матері. Холмська парафія св. Івана Богослова обдарувала братів і сестер образом св. Володимира, аналоєм, а невтомний Владислав Ковальський до іконописного ряду додав свою офіру, привезену з Бреста — образ заступниці Холмщини, Підляшшя, ікону Холмської Божої Матері. Воскресла радість на березненському пагорбі, у серцях православного люду Холмщини. Нехай же та радість буде до віку! (Переклав з польської та підготував до друку Володимир ГАВРИЛЮК).
