До чаю у нас зазвичай подають варення, цукерки, лимон, а іноді просто хліб з маслом чи сир. А ось в Японії і Китаї чай п’ють без будь-яких солодощів. Загалом форми чаювання в різних країнах неподібні.
До чаю у нас зазвичай подають варення, цукерки, лимон, а іноді просто хліб з маслом чи сир. А ось в Японії і Китаї чай п’ють без будь-яких солодощів. Загалом форми чаювання в різних країнах неподібні. На півночі, скажімо, чай перетворюється начебто в суп: в чашку із заваркою кладуть масло, а іноді й борошно. Англійці п’ють чай з молоком (причім наливають його в чашку, де вже є молоко, а не навпаки). В Індії, Непалі, Тібеті також змішують чай з молоком, але при цьому не додають цукор, а п’ють з фруктами чи сушеним інжиром. Словом, така проста процедура, як чаювання, має чимало варіантів. Якщо задуматися, то наш звичний спосіб поєднує у собі майже всі з них. Якут чи калмик, які п’ють чай з маслом і цукром, по суті мало чим відрізняються від нашої української молодиці, яка хлебче ароматну рідину, заїдаючи її тістечком з кремом. Монголи і жителі Тібету засипають в чай підсмажене борошно грубого помолу, і це майже те ж саме, що й властива багатьом з нас звичка пити чай з сухарями. Зате звичне для українців поїдання цукерок, інших солодощів з чаєм — не дуже цивілізована традиція, оскільки солодощі вбивають смак чаю. Відомий кулінар Похльобкін у своїх книгах не радить пити солодкий чай з виробами із борошна, оскільки, вважає, воно знижує смакові властивості чаю, а надлишок цукру поглинає із нього вітаміни групи В. Щоб хоча щось корисне залишилося у такому напої, заварку треба робити міцнішою. Зате молоко — і це показує досвід багатьох народів — посилює смак і аромат чаю.
