Курси НБУ $ 28.06 € 33.00
«Душа вибралась з лещат мовчання»: вечір спогадів про поета Анатолія Махонюка

«Я прийду і скажу: дня вам доброго, люди»

Лариса ЗАНЮК

«Душа вибралась з лещат мовчання»: вечір спогадів про поета Анатолія Махонюка

У бібліотеці Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки відбувся вечір пам'яті волинського поета, члена НСПУ Анатолія Махонюка

Ведуча Світлана Кресак розпочала захід поезією, і зауважила, що біографію поета можна переповісти кількома словами, прожив він недовго, але його внутрішній світ не поміститься і в кількох томах.

Ведуча Світлана Кресак цитує автора: «Не тільки літа відітають за обрій, як день, то відходить і частка мене»
 

Присутні вшанували поета хвилиною мовчання. Приурочений захід дню народження поета. 10 вересня 1962 року у селі Чевіль Старовижівського району у Махонюків народився син Анатолій. Згодом родина переїхала у Овадне Володимир-Волинського району. За станом здоров'я майбутній поет навчався у інтернатах. Перший вірш написав у Бориславі, і вчителька надіслала його в літературну студію «Лесин кадуб», якою керував Василь Гей. З цього почалося його життя в літературі. Хоч важка хвороба відібрала можливіть ходити, але він не зламався, а знаходив сенс у кожній днині.

Пишу про те, про що мені не спиться,

Римую те, про що мені світається,

І що в моїх недоспаних зіницях

Під віями у матері ховається.

Родина Махонюків усе життя змушена була творити подвиг, адже четверо дітей з народження були здоровими, а потім страшна хвороба прив'язала усіх до інвалідного візка. Уявити тільки: чотири інвалідні візочки, і там — всі твої кровинки. Батьки смиренно прийняли таку долю і зробили все, щоб їхні талановиті діти досягли мистецьких висот: доньки стали унікальними вишивальницями, а син — поетом.

– Вони жили настільки повноцінно й повносправно, що можна лише подивуватися їхній людській високості, - відзначила поетеса Ніна Горик і зачитала кілька афористичних висловів, які варто читати щодень:

«Життя коротше за спогади, життя — суцільні спогади, у життя — відсутні вихидні».

«Як ми далеко стоїмо від Бога за крок до ближнього»

«Не їсть горобець яблук, а он як про плід дбає, на кожній гілці плід виціловує»

«Достатньо злякати одне пташа, щоб ціла зграя злетіла в небо».

«В моїм слові приховані мозолі».

«Безпомічним буде треноване тіло, якщо атрофована в ньому душа».

Родина Махонюків усе життя змушена була творити подвиг, адже четверо дітей з народження були здоровими, а потім страшна хвороба прив'язала усіх до інвалідного візка. Уявити тільки: чотири інвалідні візочки, і там — всі твої кровинки.

Тріо бандуристок «Дивоструни» заграли щемливу мелодію, і кожен з присутніх згадав, своє, що пов'язувало із пам'яттю про поета. Життя його продовжилося в творах.

Теплим спомином про поета та його сестер Людмилу та Світлану, що відійшли у вічність, відгукнулися голова Волинської організації НСПУ Ольга Ляснюк, письменники Ніна Горик, Валентина Штинько, перекладач Тетяна Михальська, співачка Любов Мілевич. Вірші для дітей прочитали учасники поетичної студії «Суцвіття» Анна Зелінська та Володимир Бойков.

Голова Волинського об'єднання НСПУ Ольга Ляснюк: "Найкраще згадувати Анатолія, читаючи його поезію".
Голова Волинського об'єднання НСПУ Ольга Ляснюк: "Найкраще згадувати Анатолія, читаючи його поезію".

Володимир Лис та Надія Гуменюк передали свої нові романи для сестри Людмили, найпершої їхньої читачки та дивувалися з афоризмів автора:

«Якщо вам дорогу перейшла людина з порожніми відрами, знайте: десь поруч є криниця»,

«Для кого крила, щоб злетіти в небо, а для кого — щоб перелетіти через тин, аби погребтися на городі».

Світлана Кресак декламувала одне із найпалкіших зізнань Анатолія Махонюка:

Я до тебе прийду із весни

Свіжим подихом дня золотого,

В одинокі постукаю сни

До самотнього серденька твого.

Усміх сонця вустам покладу,

Жменьку сонечка хлюпну на вії,

Всю тебе, наче гілку в саду,

Загорну у весну, обігрію.
Ти одразу мене не збагнеш,

Не впізнаєш мене ти спросоння,

Ти спочатку мене відштовхнеш,

Заховавши обличчям долоні,

Я обличчя з долонь розгорну,

Вип'ю смуток з очей до краплини,

Всю у себе тебе загорну,

Всю у тебе ввійду до краплини.

Валентина Штинько нагадала, що Анатолій Махонюк називав себе поетом, який «жив по сусідству із ластівкою», переказала вітання від художниці Валентини Михальської – ілюстраторки збірки «Дощу мелодія блакитна», у них - спільна доля.

 

Анатолій Махонюк залишився у своїх поезіях, бо, як сказав сам:

«Ніхто і ніщо не зникає в нікуди, а слід залишає якийсь на землі
є пам'ять, відлуння про тебе у людях, продовженням цвіту є плід у гіллі».