Якби Леся побачила озеро Нечимне у нинішньому стані, то навряд  чи написала б «Лісову пісню» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.90 € 31.43
Якби Леся побачила озеро Нечимне у нинішньому стані, то навряд  чи написала б «Лісову пісню»

Човен у заростях лише снить водою.

Фото Сергія НАУМУКА.

Якби Леся побачила озеро Нечимне у нинішньому стані, то навряд  чи написала б «Лісову пісню»

Чим переймався і з чого дивувався останнім часом заступник головного редактора «Газети Волинь» Сергій НАУМУК

…мобільністю українських фермерів

Натрапляю на дедалі більше повідомлень про освоєння нашими аграріями тієї чи іншої екзотичної культури. Тільки встигай читати та переварювати інформацію: «На Херсонщині презентували проект зі створення вермиферми (з розведення черв’яків)», «На Львівщині вирощують равликів», «На Вінничині фермер розводить трюфелі», «На Черкащині заклали плантацію ківі». «На Київщині винахідник-селекціонер вирощує саджанці апельсинів, мандаринів, ківі, інжиру, граната, бананів та ананасів», «Херсонські фермери заробляють на шафрані».

Як кажуть аграрні експерти, екзотика нині стала модною. Притому не лише в Україні, але й у ЄС. Тож на так звані нішеві культури фермери (особливо невеликі) звертають щораз більше уваги. Причому йдеться не лише про південні, а про різні регіони країни.
Українські аграрії думають, як заробити на малопоширених аґрусі, ожині та обліписі та як впровадити відносно нові для нас жимолость, актинідію, журавлину крупноплідну та дерезу китайську (славнозвісні ягоди годжі). А ще — ​хурму, батат, гранат, фізаліс, азиміни, пепіно, оливки (експерти радять не запізнитися з цією культурою і вчасно зайняти нішу). Навіть серед грибів набирають популярності маловідомі опеньки зимові і тополині, геріцій та глива степова королівська.

А чом би й ні, якщо перераховані культури вирощувати вигідніше, аніж зернові чи картоплю. Бізнес у всьому світі орієнтується на прибуток. Тим більше, що кожен із названих плодів по-своєму смачний і поживний. Та й коштує чимало. Скажімо, кілограм свіжої індійської бамії (так-так, на неї теж поклали око українські фермери) коштує 370 гривень, а 280-грамова консерва — ​120 гривень. То чого б і не вирощувати?

Словом, якщо зауважите на Старому ринку плоди пао-пао (смаком нагадують бананово-ванільний крем із легкими нотками цитруса) з Одещини, гукайте: треба спробувати!

Якщо зауважите на Старому ринку плоди пао-пао (смаком нагадують бананово-ванільний крем із легкими нотками цитруса) з Одещини, гукайте: треба спробувати!

…політичною передбачуваністю виборців

Президентські вибори не за горами, тож кандидати помітно пожвавилися у роботі з масами. То один, то другий їдуть у провінцію, щоб зустрітися з виборцями. І більшість із них діють за перевіреною багатьма кампаніями схемою: обіцяй те, що люди хочуть чути.
От і чешуть як на лекції. Високі зарплати? Нема питань. Будуть. Треба збільшити мінімалку, пенсії, стипендії, забезпечення бюджетників, військових. Присутні кивають головами: таки треба. Чомусь ніхто не питає політиків, із яких надходжень підвищуватимуть соціальні стандарти (особливо якщо одночасно обіцяють мораторій на збільшення податків для бізнесу).

Кладка до Лесиного озера.
Кладка до Лесиного озера.

Коли йдеться про підтримку власного виробника, то цікаво, чому досі для цього нічого не зроблено. Адже більшість кандидатів не прості смертні і, як правило, в політиці давно, мали можливість надірватися заради країни, але щось завадило. Та оскільки мова про те, що для багатьох бажане, то люди слухають-кивають і зрештою обирають таких солодкоголосих. А потім якось забуваються обіцянки, й українці готові знову слухати красномовних брехунів. Так повторюється вже не раз.
А з точки зору політиканів, які переслідують свої цілі, то чому б не навішати примітивної локшини на вуха, якщо це дає результат? Що вони більш-менш успішно і роблять. Останні ще не оголошені офіційно перегони підтверджують вищесказане. Деякі охочі до найвищого поста в країні несуть таку дурню. Але… людям подобається. Є попит на популістів — ​буде й пропозиція.

…майбутнім  легендарної водойми

Нещодавно трапилася нагода побувати у чарівному куточку Волинського Полісся — ​в урочищі Нечимне, яке надихнуло Лесю Українку написати славнозвісну «Лісову пісню». Шикарна місцина, особливо восени. Раджу усім відвідати. Один тільки килим пожовклого листя чого вартий! А ще ж класний музей «Лісової пісні», де бувають і закордонні гості, дуб, під яким сиділа поетеса, криниця, з якої брала воду, місцина, де стояла хата дядька Лева. Ну, звісно, й озеро Нечимне.

Тут уже нічого боятися Водяника, бо як він випірне через баговиння?
Тут уже нічого боятися Водяника, бо як він випірне через баговиння?

«Саме озеро — ​тиховоде, вкрите ряскою та лататтям, але з чистим плесом посередині. На озері туман то лежить пеленою, то хвилює од вітру, то розривається, одкриваючи блідо-блакитну воду», — ​писала Леся в пролозі до «Лісової пісні».

Та то було сто років тому. Нині водойма ще є, але назвати її озером уже не повертається язик: всуціль заросла диким рисом (про що не раз писало наше видання). Та прочитане і зафіксоване на світлинах не вражало настільки, як побачене на власні очі. Одним словом: немає вже озера Нечимного. Тільки назва залишилася.

Немає вже озера Нечимного. Тільки назва залишилася.

Той, що греблі рве, уже точно не зміг би покружляти плесом, бо останнє просто зникло. Тільки верболози дедалі більше наступають від берегів та суцільне хитке баговиння. Подумалось: якби Леся Українка побачила Нечимне у нинішньому стані, то навряд чи написала б «Лісову пісню».