«Бучанська відьма» удень – робить десерти, а вночі – полює за дронами!

«Мене дуже лякає перспектива знову опинитися в окупації, тому я роблю все, щоб цього не допустити, – просто пояснює свій вибір Людмила і додає: – Чи жіноча це справа? Вважаю, що захищати дім і є найвищим проявом материнської турботи сьогодні. Адже створювати затишок у житлі можна лише тоді, коли ворог не стоїть на порозі».

До Сил оборони Людмила Лисенко вирішила долучитись через два роки після початку повномасштабної війни. Зізнається, це рішення було не імпульсивним, а цілком зваженим, пише «Українська правда. Життя».

На закиди про те, що військова справа не для жінок і матерів, у Людмили є власна думка. Вона переконана: захищати дім і є найвищим проявом материнської турботи сьогодні. Адже створювати затишок у житлі можна лише тоді, коли ворог не стоїть на порозі.

«В країні – війна, і я зрозуміла, що зовсім нічого не знаю про оборону. Почала шукати курси підготовки. Знайшла в Instagram навчання для резервістів, яке проводили «азовці» та ветерани – для мене вони непересічні люди та вражають своїм героїзмом, людяністю. Там було все: медицина, стрільба, копання окопів. Це мене неймовірно надихнуло, змусило повірити, що я можу набагато більше», – ділиться Людмила.

Згодом знайома розповіла Людмилі про «Бучанських відьом» – жіночий підрозділ мобільних вогневих груп ППО, який створили навесні 2024 року у складі Бучанського добровольчого формування територіальної громади (ДФТГ). Він знищує російські безпілотники на Київщині.

 Людмила пройшла співбесіду. Каже, що чоловік не був у захваті від її ідеї долучитися до підрозділу, а от діти поставилися спокійніше.

Чоловік не був у захваті від її ідеї долучитися до підрозділу, а от діти поставилися спокійніше.

Зараз жінка вже два роки в строю. Наразі вона обіймає посаду командира мобільно-вогневої групи (офіційно Людмила не має статусу військовослужбовиці). Служба в мобільно-вогняній групі – це не лише бойові виїзди, але й щоденна сувора підготовка.

«Як тільки оголошують «повітряну тривогу», група оперативно виїжджає на визначену точку. Там ми розгортаємо кулемет і виставляємо приціли, приводячи все у повну бойову готовність для збиття «шахедів». Буває, що ціль не входить у нашу зону ураження – тоді працюємо як розвідка. Ми відстежуємо рух дрона і передаємо його точний курс наступній групі по ланцюжку. Таким чином колеги мають час підготуватися і відкрити вогонь. У кожного з нас є чітко визначені функції, і від злагодженості цих дій залежить загальний результат», – пояснює Людмила.

Героїня пригадує відчуття, коли вперше збила російський «шахед». Зізнається, тоді зашкалював адреналін. Страху не було, а лише розуміння відповідальності за групу та країну.

«Це як перший бій: летить ворог, який хоче тебе вбити, і твоє завдання – зупинити його», –  каже захисниця.

Після важкої зміни Людмила повертається додому і змінює зброю на фартух. Уже кілька років жінка захоплюється кондитерським мистецтвом та випікає торти на замовлення. Їй подобається втілювати найсміливіші ідеї замовників: наприклад, торт у вигляді книги або черепа, з очей якого мав іти дим.

 Попри любов до випікання, жінці зараз важко думати про розвиток цієї справи – війна диктує свої умови.

«Я не можу просто літати метеликом і перейматися лише квітами на торті. Звісно, замовлень поменшало, та й брати їх багато не вдається: служба, добові наряди та нічні чергування забирають багато сил. Після безсонної ночі працювати на кухні фізично важко. Сьогодні головне не сидіти склавши руки, а допомагати армії. Вважаю, що до оборони має готуватися кожен. Легше не буде, а наш сусід, на жаль, нікуди не зникне, тому нам усім доведеться навчитися жити в новій реальності. Позиція «хтось повоює, а я відлежуся» – не працює.

Мене дуже лякає перспектива знову опинитися в окупації, тому я роблю все, щоб цього не допустити», – каже Людмила.

Віра ШУРМАКЕВИЧ, «Українська правда. Життя».

Зараз також читають: Справжня мужність: Єва Нансен чекала чоловіка з полярної експедиції три роки і два місяці.