У понеділок розпочалася Петрівка, як називають цю пору в народі. Початок цього посту залежить від свята Великодня. Тому Петрів піст буває коротшим і довшим, може тривати аж шість тижнів, а може — вісім днів, бо закінчується завжди у день Петра і Павла, який святкується 12 липня.
наші свята і звичаї
Валентина ШТИНЬКО
У понеділок розпочалася Петрівка, як називають цю пору в народі. Початок цього посту залежить від свята Великодня. Тому Петрів піст буває коротшим і довшим, може тривати аж шість тижнів, а може — вісім днів, бо закінчується завжди у день Петра і Павла, який святкується 12 липня. Початок встановлення цього посту йде з перших століть по Різдву Христовому, але найчастіше згадують про нього з ІV століття. У порівнянні з Великим постом на Петрівку було більше послаблень. Інколи можна від чоловіків почути: “Спасівка від Бога, а Петрівку баби вигадали”. Воно й зрозуміло. Петрівка — пора косовиці та інших нелегких сільськогосподарських справ, виконувати які, як кажуть, натщесерце, не вельми приємно й легко. До того ж, наші предки добре знали й таке поняття, як переднівок, коли старі запаси хліба вже закінчувалися, а до жнив ще треба було трохи зачекати. Тому й казали: “Петрівка — на хліб голодівка”. Або: “На Петрівку хліб заощаджуй”, “Петрівка — на хліб катівка”... Щодо другого хліба — картоплі — то й тут протягом віків виробилися звичаєві заборони, щоб забезпечити її добрий урожай: “Не шпортай бараболі до Івана, бо буде погана, а шпортай на Іллі, то буде людям і свині”. Щодо Петрівського посту на Поділлі побутувала легенда, що у давнину його не було і чоловіки без міри об’їдалися м’ясом, маслом, сметаною. Їхні дружини, занепокоєні цим, вирішили обмежити їх у скоромній їжі. Оскільки ж при обговоренні цієї проблеми не змогли дійти між собою згоди щодо тривалості посту, то й “маємо те, що маємо”. Інша версія стверджує, що цей піст встановив святий Петро (звідси й назва) знову ж таки на прохання жінок, чоловіки яких у косовицю поїдали всі молочні продукти, що збіднювало сімейний бюджет. Відтак Петро й упросив Павла, котрий завжди тримав руку за чоловіками, запровадити цей піст. “Щоправда, — як зауважує відомий етнограф Василь Скуратівський, — у народі не дуже дотримувалися засторог. Зважаючи на тяжку фізичну працю, селяни все ж уживали молочні продукти. Крім того, у Петрівку дозволялося організовувати чимало обрядів, такі, як, скажімо, гонити шуляка, замочувати дійницю, Купайла тощо. Нарешті (це свідчить про демократичність запусток), з Петровим постом безпосередньо пов’язаний спеціальний пісенний цикл — так звані петрівочки. Як ми знаємо, під час заговин церква суворо забороняла будь-які розваги та пісні. Винятком була лише Петрівка”. З Петрівкою збігаються найдовші дні. З цього приводу казали: “У Петрівку день як рік”. А ще: “Хто в Петрівку сіна не косить, той зимою і в собак їсти просить”. “Закортіло у Петрівку льоду...” А проводжали Петрівку ось такою піснею: Ой коли ми Петрівочку дожидали, То ми її в русу косу заплітали. Тепер же ми Петрівочку проведемо, Ми ж її русу косу розплетемо. Уже ж тая Петрівочка минається, Зозуля в капусту ховається. І дійсно, напередодні Петра ця птаха замовкає, бо, кажуть, “ячмінним колосом вдавилася”. Тож насолоджуймося її голосом тепер, хай усім нашим читачам накує вона многії літа.
