ЗАПАМОРОЧЕННЯ ВІД ПРИСЛУЖНИЦТВА

Прес-служба ВАТ “Волиньобленерго” надіслала на публікацію спростування, яке межує з наклепом.

Олександр Нагорний,
редактор відділу права і правоохоронних органів

Коли в державі тільки започатковувалися основи законодавства, журналістів, у тому числі мене особисто, дивували дві обставини: чому на приміщенні прокуратури з’явилися міцні грати і чому в міліції та інших установах організували численні прес-групи? Згодом усе роз’яснилось. Злочинність набула такого розмаху, що навіть “силовики” мусили загратовуватись, не кажучи уже про звичайного обивателя. Стало зрозуміле і призначення прес-груп: їхнім завданням було фільтрування небажаної інформації і захист будь-якою ціною відомчого мундира. Спробуй і тепер взяти якусь цікаву інформацію на заводі, домовитися про зустріч із керівництвом. Секретарка чемно порадить звернутися до прес-служби. А там уже все є готовеньке для вживання. А з яким завзяттям відстоюють інтереси своїх господарів прес-секретарі в деяких міськрадах, в інших виконавчих органах, коли йдеться про неправомірні справи.
З цим явищем довелося зіткнутися після написання матеріалу за скаргою до редакції — “Дитина під напругою у кілька тисяч вольт” (“Волинь” за 9 червня 2005 року). Надійшов лист до головного редактора із повідомленням, що “звертається прес-служба ВАТ “Волиньобленерго” з проханням розмістити статтю у “Волині” “як найтиражнішій газеті області” для того, щоб не траплялося трагічних випадків в енергетиці. У матеріалі за підписом Інни Яворської фактів, які застерігають, вважай, лише два: у 2005 році трапилося в області два нещасних випадки зі смертельними наслідками при спробах крадіжок електрообладнання; з початку року виявлено майже тисячу крадіжок електроенергії, від чого збитки становлять півмільйона гривень, а відповідно й караються порушники.
А фактично під тим соусом — застереження читачів — прес-служба ВАТ “Волиньобленерго” намагається спростувати, як сказано з іронією, “зворушливий” матеріал. А для цього грубо пересмикуються факти і спотворюється суть міркувань автора. За більш як два десятка років, відколи я як сатирик займаюся розглядом скарг та реагуванням на публікації, чи не вперше довелося отримати такі бездоказові нахабні звинувачення та ще й від особи, яка, певне, прагне займатися журналістикою. Досить навести висновок пані Інни Яворської: “Загалом лейтмотив (основне положення, думка, що повторюється — О. Н.) матеріалу дивує: відключення від електропостачання за борги є абсолютно несправедливим і такі “грішки” треба всім пробачати. Та борги — це ще дрібниці. Найбільше вражає позиція саме щодо нещасного випадку з Юрієм: лізь, дитино, куди хочеш, ти не винна. А за те, що самовільно, без дозволу потрапила у зачинене приміщення підприємства, ще й компенсацію у її керівників попросимо. Де докази, що таке потурання дитячій вседозволеності не стане приводом для чергового нещасного випадку?”.
Я не знаю, з чиєї подачі визначено цей “лейтмотив”, але якщо це думка керівників ВАТ “Волиньобленерго” з приводу вищезгаданого матеріалу, то слід звернутися з позовом до суду. Розумію, що в кожному критичному матеріалі завжди вишукують найменші похибки, але в цьому випадку навіть доскіпливе прочитання, так би мовити, під мікроскопом, не могло дати такого результату. Це, як любить говорити мій приятель, шукати кістку в молоці.
Доведеться нагадати, що дев’ятирічний Юра, обов’язком якого було після школи пасти корову, пішов з друзями оглядати траву на “бригаді” і зайшов не в “зачинене” приміщення, а таки відкрите на той час — трансформаторну підстанцію. Автор спростування начебто не читала цього матеріалу, не слухала розповіді батьків, а тому й дивується, що ж могло привабити дітей. “Чи тільки “з цікавості” дитина пішла до цього приміщення?” — глибокодумно запитує Яворська. Справді, чи не збиралася дитина щось там пограбувати? І далі сентенції типу “чому батьки навчили своє чадо (!) не переходити дорогу на червоне світло, але забули навчити, що не можна заходити в сторонні приміщення з застерігаючими табличками “Стій! Напруга!”? По-перше, дитина з Радомишля, мабуть, ще не бачила того “червоного світла”, а, по-друге, якщо двері були відчинені, то й таблички не видно.
Я в колеги по прес-службі (Яворська у відпустці) поцікавився, чи має вона своїх дітей, хоча з іронічного тону про “невинні” дитячі пустощі і так все зрозуміло... Мені доведеться бодай кількома реченнями зі статті “Дитина під напругою у кілька тисяч вольт” показати, що “лейтмотив” зовсім інший, ніж той, який мені приписують. Зокрема, чітко сказано: “Після ураження електрострумом дитини (по своїй вині!)”...; щодо непростих стосунків з енергетиками і крадіжки електроенергії, говориться: “Звісно, винні в цьому в першу чергу члени родини”; про відключення електроенергії сказано: “Приїхало два посланці від філії, щоб вчинити, як закон велить”. Зрештою, робиться недвозначний висновок: “Можна зрозуміти й становище енергетиків. Селяни не звикли платити за електроенергію, як за хліб” Де ж тут заклики до всепрощення боргів, “грішків”, до потурання дитячій вседозволеності?
Молода жінка не захотіла зрозуміти, що йшлося про елементарну людяність, про милосердя до дитини, яка й так настраждалася, до розуміння становища сім’ї, котра ніяк не могла знайти 500 гривень, щоб в хаті з’явилася електрика. Так, можливо, начальник філії ВАТ “Волиньобленерго” вчинив абсолютно правильно, коли Людмила Стасюк зі сльозами просила його про реструктуризацію боргу, адже було зафіксовано крадіжку електроенергії. Тоді ж, 30 березня 2004 року, їй було вручено у приміщенні філії припис про сплату заборгованості та штрафу, купівлю кабелю, нового лічильника. Ну, не змогла справитися з цим завданням родина. Але коли майстри приїхали відрізати електричні дроти, то вже дитину один раз було прооперовано і вони бачили маленького інваліда.
Так, сім’я звернулася у прокуратуру. Це, звісно, не сподобалось енергетикам. Як там займалися цією справою, видно з попереднього газетного матеріалу. Тільки після втручання редакції заявники отримали остаточну відповідь. До речі, тепер сім’я Стасюків на нову заяву одержала відповідь з Луцької районної прокуратури, а в ній написано, що “наведене свідчить про те, що Стельмащук Ю. отримав травму з власної вини”. Чи пан прокурор дивиться, що підписує?
До відома Інни Яворської: журналіст має право на своє оціночне бачення ситуації, до речі, як і прес-група на вмотивовану дискусію. І я не мав бажання замовчувати той факт, що жителі Радомишля Ярослав Місан, Марія Суничук, Володимир Швагерчук, Катерина Баран, Іванна Швагерчук та інші у письмових заявах у редакцію стверджують, що двері “будки” були відчинені не лише в 2004 році. Хоча я навів і протилежну думку. Це, мабуть, не сподобалося Яворській і її керівництву. Але цей факт потребує перевірки.
Сім’я Стасюків — не п’яниці і не ледарі, але всім відомі обставини привели до збідніння молодої родини. Валерій Стасюк колись хотів взяти кредит і придбати трактора, але хто його дасть без застави? Тепер він позичив грошей і чекає виклику від родича, котрий поїхав на заробітки в Тюмень. А поки що сім’я підробляє у фермерів на полях. Корова в них пропала, тож завели козу, адже двоє маленьких діток потребують молока. Є рекомендація лікарів відправити в санаторій Немирова Юру, але путівка для дитини і матері коштує 5 тисяч гривень — і цим все сказано.
Ще одне дивне звинувачення Яворською родини: мовляв, вони ображалися цілий рік і не зверталися з пропозиціями у філію (читай — звернулися в прокуратуру), тож тому і не мали світла. Але ж керівництво добре знало становище сім’ї після нещасного випадку з дитиною і могло повестися у цьому випадку милосердно.
Як повідомив Валерій Стасюк, на другий день після публікації у “Волині” майстри подали електроенергію до хати (встановили старий електролічильник, поклали свій кабель). Можна лише подякувати тому керівнику з ВАТ “Волиньобленерго”, котрий вчинив по-людськи. І це зовсім не означає, що треба прощати крадіжку і борги. Сім’я сплачує за електроенергію, а борг поки що “висить” і кореспондент не сприяє якимсь чином, щоб його “пробачили”. Інша справа, що Стасюки вважають: син отримав травму з вини ВАТ “Волиньобленерго” і хочуть звернутися в прокуратуру області для з’ясування всіх обставин, опиту свідків і, можливо, подадуть цивільний позов до суду. Але це їхнє право.
Попри звинувачення автора у підриві економічної могутності ВАТ “Волиньобленерго” і в потуранні бешкетникам чи грабіжникам радісно відчувати, що завдяки газеті в хаті Стасюків стало веселіше від електричного світла. І якщо робити оцінку за великим рахунком, то керівництво організації разом з прес-службою повинні автора публікації і фотокореспондента Богдана Гончарука винагородити премією. Понад 70 тисяч сімей, котрі читають “Волинь”, певна річ, провели бесіду з дітьми щодо легковажної поведінки з електрообладнанням.
Ну, а в тому, що молодому працівнику прес-служби захотілося відстьобати батогом автора толерантного і гуманного матеріалу, немає великого дива. Є в кого вчитись. Прислужництво владі маститих журналістів, їхнє служіння “грошовим мішкам”, грубі, вульгарні, бездоказові, спрямовані на приниження гідності особи, виступи “акул” приватної та партійної преси, на жаль, ганьблять нашу професію. Журналісти перестають бути асенізаторами, контролерами в суспільстві, а набувають якостей представниць найдревнішої професії, демонструючи неабиякі амбіції і вседозволеність.