«Орієнтувалися на зорі»: як острожанин вивів побратимів з оточення під Іловайськом

«У ліцеї на першому курсі вчився не дуже добре. Дуже часто лишався на базі. Найдовше – сім тижнів, хоч жив тут через дорогу», – з посмішкою пригадує Віталій. Про це пише Район.Острог.

Каже, що за голову взявся вже на другому курсі. Після випуску з військового ліцею вступив на факультет військової підготовки Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, де опановував інженерну спеціальність. Провчившись два роки, після того, як навчальний заклад скоротили, потрапив до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (місто Львів).

Віталій Черних пригадує, як 2013 року після початку Революції гідності йому, уже четвертокурсникові, та іншим курсантам видали зброю – привели в повну бойову готовність.

 

«Якось, коли саме почалися розстріли, сидимо ми з товаришами, а я й кажу: «Що, хлопці, доведеться? Ходімо ІЗБ (ІЗБ – інженерне забезпечення бою. – ред.) вчити. Добросовісно сиділи й читали, вивчали інженерне забезпечення бою, загороджувальні споруди – усе, що за спеціальністю треба знати», – ділиться тодішніми передчуттями острожанин.

Після випуску 2014 року Віталій, як і інші випускники академії, повинен був іти в лейтенантську відпустку, однак командувач сухопутних військ попередив, що хлопців викликають у військову частину. Часу на відпочинок відвели тільки три дні.

Уже 4 липня 2014 року Віталія разом із іншими військовими направили на виконання бойових завдань інженерного забезпечення бою 23 окремої механізованої бригади.

Капітан Черних побував у багатьох «гарячих точках» – Піски, Донецький аеропорт, Авдіївка, Красногорівка. 10 серпня брав участь у штурмі Іловайська. Увечері 23 серпня військовим, які зайняли частину міста, сповістили, що Російська Федерація ввела три батальйонно-тактичні групи на територію Донецької та Луганської областей. За два дні військові відчули це на собі, адже Іловайськом та околицями вже їздили ворожі танки.

«Ненавиджу соняшники, зате яблука люблю. Якби не яблука, я, мабуть, тут не стояв би», – каже, закушуючи поранену губу, військовий. - І це не забаганки. З тих соняшників вийшли не всі. А плоди яблуньки-дички врятували наших хлопців від голоду. Віталій говорить, що смачніших яблук не куштував у житті.

«Ми мали виходити 25 серпня, але нам казали: «Хлопці, тримайтеся, іде підмога, ідуть танки, артилерія», хоча на той момент наша артилерія була вже на відстані 40 кілометрів від Іловайська. У місті лишилася одна піхота, був один БТР і один БМП. Решта була розпорошена, щоб нас не взяли в кільце», – пригадує військовий.

Наступного ж дня українських військових оточили. 28 серпня, безпосередньо перед виходом, – каже Віталій, – вони довідалися, що перебувають у трьох кільцях. Комбат «Донбасу», підполковник із псевдо Філін, домовився, що з першого кільця вийшли без бою і втрат. У другому кільці формувалася колона, доволі довга, кілометрів зо шість. За наказом командування військові рушили покидати позиції і тут почався мінометний обстріл.

Під тим обстрілом герой з Острога отримав три поранення.

«Прийшов до свідомості годині об одинадцятій ночі 29 серпня. Вирішив, що треба вибиратися. Виходив я по зірках зі своїми 5 хлопцями-інженерами, «йожиками», як нас називали», – описує ті події капітан Черних.

Острожанин згадує, як надав сам собі першу медичну допомогу, колов знеболювальні… Військові мусили скинути зброю та боєприпаси. Віталій лишив при собі пістолет та ніж-штик. Інші були беззбройними. Пересувалися на місцевості поповзом, на животі. Тільки вночі. Маскувалися, вимазуючись болотом.

Так здолали близько 10 кілометрів шляху, як оцінив потім по мапах. Проходили три блокпости – два сепаратистські й один український. Дійшовши до траси Новоазовськ – Старобешеве, ще кілометрів 6 пробиралися полем зі соняшниками.

«Ненавиджу соняшники, зате яблука люблю. Якби не яблука, я, мабуть, тут не стояв би», – каже, закушуючи поранену губу, військовий.

І це не забаганки. З тих соняшників вийшли не всі. А плоди яблуньки-дички врятували наших хлопців від голоду. Віталій говорить, що смачніших яблук не куштував у житті.

Після злигоднів вони потрапили в село, де стояло три хати. Там зустріла бабуся, яка обмила й нагодувала. Чоловік каже, що пам’ятає той обід, як учора – борщ, картопля, сало і фронтових 50 грамів.

Далі військові могли йти вже вдень, приблизно знали напрямок. Віталій нарешті ввімкнув мобільний. Пояснює, що раніше не міг. Більше 10 телефонів разом – і прилітає снаряд із «братньої» Росії.

«Вийшли ми. Нас підібрав конвой. Саме тоді починали їздити різні групи гуманітарної допомоги. Ще два дні їздили по району, поки добралися до місця тимчасової дислокації військової частини», – завершує оповідь про мандри герой.

Так військові опинилися в Олексіївці Донецької області. У польовому госпіталі Віталієві з нижньої губи вийняли кулю. Пробувши три дні там, його разом з іншими пораненими літаком відправили додому. Летіли на Львів, а приземлилися в Рівному.

Віталій залікував рани, пробув 9 місяців в Острозі й добросовісно (так каже сам герой) відправився на продовження військової служби в частину. Там його перевели на посаду командир саперного взводу.

2015 року Віталій Черних удостоєний Ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. 2016 року отримав відзнаку начальника Генерального штабу ІІ ступеня як кращий командир інженерно-саперного взводу ЗСУ. Після того Віталій очолив інженерно-саперну роту, де прослужив чотири місяці, і через брак кадрів у 54 ОМБР був переведений на посаду начальника електротехнічної служби 54 бригади. Цього разу військовий пробув у зоні АТО три місяці.

1 травня 2017 року наказом командувача сухопутних військ Віталій Черних переведений в Острозький районний військовий комісаріат на посаду старшого офіцера відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдатів запасу, де служить до сьогодні.

«Я став військовим. Це моє покликання», – підсумовує Віталій.

Розповідаючи свою історію, Віталій Черних не один раз дякує військовому ліцею, каже, що багато навичок, які застосовував на війні, які врятували людські життя, здобув саме тут, а не у профільних вишах.

Наприкінці капітан Черних жартома зауважує: «Напишіть, що Острозький районний військовий комісаріат запрошує хлопців на службу за контрактом. Україні потрібні військові».