І заслужили подяку Президента та українських моряків...
І заслужили подяку Президента та українських моряків... Галина СВІТЛІКОВСЬКА
ГЕЙ, ДЕСЬ ТАМ, ДЕ ЧОРНІ ВОДИ... Зранку в казармі Севастопольського військово-морського інституту, яка тепер трохи нагадує циганський табір, по-домашньому пахне підсмаженою цибулькою. Поснідали волинськими харчами. На бильцях солдатських ліжок розвішені сценічні костюми. Сьогодні в артистів хору “Родовід” Камінь-Каширського районного будинку культури “проби”. Їх буде прослуховувати режисер святкового концерту, що відбудеться в Севастополі по закінченню урочистих зборів з нагоди 13-ої річниці Військово-морських сил України. Репертуар “Родоводу” багатющий, доводилось виступати на багатьох сценах і в Україні, і за кордоном, як-не-як цьогоріч колектив святкуватиме 20-ліття творчої діяльності. Не дивно, що і висновок організаторів урочистостей відповідний: нашому хору, єдиному з багатьох аматорських колективів, які приїхали до Севастополя з багатьох регіонів України, дали добро на участь у престижному концерті. Урочисті збори проходили в російському театрі імені Луначарського. Зал орендують, бо власного підходящого наші моряки не мають. Не тільки кращі кораблі, але й кращі будівлі у розпорядженні Чорноморського флоту Росії. Як водиться, привітав українських моряків командувач ВМС України Ігор Князь, багатьом присутнім було вручено відзнаки. Представники столиці, від імені мера Олександра Омельченка, вручили двадцяти сім’ям військовослужбовців ключі від нових квартир. Привезла до Севастополя подарунки і делегація з Волині. — Область перерахувала українському флоту десять тисяч гривень, доставили ми також продукти харчування, ліки. Тісні стосунки підтримує з екіпажем корвету “Луцьк” луцька міська влада. Цього разу лучани подарували підшефним кондиціонер, — розповідав керівник волинської делегації — заступник голови обласної ради Володимир Банада. Втім, як визнав командувач ВМС України Ігор Князь, найкращим подарунком був виступ “Родоводу”. “Гей, гей, соколи...”— підхопив у фіналі пісню, з якою виступали камінь-каширці, ансамбль пісні і танцю Військово-морських сил, і високі чини в залі не шкодували долонь, дякуючи волинянам. А ще навіть адмірали просили дозволу сфотографуватися з найповажнішим членом волинської делегації Миколою Стасюком, який називав себе головним бандерівцем Волині і привертав увагу присутніх незвичною для них військовою формою. Представнику Братства вояків ОУН—УПА 81-ий рік, дев’ять літ він відбув у таборах в Норильську, був учасником норильського повстання. Розказував українським морякам про УПА, про те, як на Волині було урочисто організовано перепоховання полеглих повстанців. Миколу Федоровича застерігали, що ходити у формі вояка УПА Севастополем небезпечно, можливі провокації. Але все обійшлося, зняти сукняний костюм змусило ветерана згодом лише палюче кримське сонце. Організаційні моменти участі “Родоводу” в шостому фестивалі народної творчості “Дзвени піснями, моя земля!” були обговорені на пляжі за келишком поліської житнівки. Справа в тім, що започаткувала цей фестиваль колишня артистка Волинського хору Тамара Барткова, яка нині мешкає у Севастополі. — Фестиваль — це моє дітище, я і режисер, і ведуча, і організація на мені. Підтримки з боку міської влади нема, а треба ж розселити учасників. Адміністрація профтехучилища, де працюю, за невелику плату відпускає гуртожиток. Незручності побуту компенсує море. І колективи охоче приїжджають, от і цього року маємо гостей з багатьох областей України,— розповідала Тамара Барткова. Звичайно, рівень цього “самодіяльного” фестивалю, як і рівень виконавської майстерності багатьох колективів невисокий. Але добре вже те, що севастопольці мають можливість впродовж кількох днів слухати українські пісні. А тaому, на думку начальника управління культури облдержадміністрації Володимира Лисюка, брати участь у таких заходах треба обов’язково. Чи випадковість, чи спланована акція, але початок фестивалю української пісні на відкритій сцені Приморського бульвару співпав з малочисельним, але досить таки гучним мітингом під російськими та андреєвськими прапорами, що проходив неподалік. Ще більше забиває вуха російськомовна попса: організатори “Караоке” розташували свою палатку зовсім поруч зі сценою. І все ж над усім тим лине в небо Гімн України. Співають на сцені самодіяльні артисти, голосно співаємо усі ми, незважаючи на антиукраїнські репліки, злісне шипіння деяких шовіністично настроєних слухачів. Втім, ці люди згодом чи то підуть з концерту, чи відім’якнуть серцем, бо оплески ставатимуть все дружнішими. Ми бачили, як витирали сльози і літні, і молоді, слухаючи глибокий, ніжний голос соліста “Родоводу” Федора Пащука, який співав про батькову криницю, джерело людяності і єднання, і вкладав у той спів усю душу. — Мій батько теж співав. Виходив на сцену з нами, чотирма синами. І я тепер наче знову переживаю хвилини спілкування з татом. Уже підростає мій маленький син, який теж виступає з “Родоводом”. Я сьогодні бачив зі сцени, як він, співаючи гімн, поклав руку на серце і гордо підняв голову перед севастопольцями. Заради цього варто було їхати сюди,– ділився згодом враженнями Федір Пащук. До речі, дружина у Федора росіянка, родом з Пермі. Хазяйновита Оленка для своїх мужчин, та й для всього кагалу, варила українські борщі. А гуляючи між палатками з сувенірами, вибрала собі українські коралі. — Дайте, будь ласка, люстерко,— попросила у продавця. Зрозумівши, що той не знає, що таке люстерко, зауважила: “Я — росіянка, а українську мову вивчила, учіть і ви”. Ось такий урок дала молода гостя російськомовним севастопольцям. А ось уроку духовності, який би, безперечно, підніс фестиваль на вищий рівень, відбутися не судилось. Окрім “Родоводу”, прибув до Севастополя дитячий хор Центру християнського виховання дітей і молоді Волинської єпархії Київського патріархату. Діти разом зі своїм керівником Тетяною Толочко та директором центру протоієреєм Богданом Возняком мали бажання виступити на фестивалі. Однак, розпочати концерт молитвою “Отче наш”, включити духовний спів до програми організатори не погодились. За словами отця Богдана, за участь у концерті вимагали плату. Було прикро і соромно перед дітьми, які кілька годин марно чекали перед сценою, щоб подарувати слухачам високе мистецтво духовного співу. — Тут, у Криму, ми, українці, звикли до того, що рідне слово, культура з трудом пробивають собі дорогу. І ми докладаємо багато зусиль, щоб утверджувати українство у школах, серед молоді. Торік, скажімо, Севастопольській гімназії № 5 було присвячено ім’я Лесі Українки. І це була найвища нагорода для учнів та вчителів,— розповідала наша землячка, щира патріотка і мила сонячна жінка Людмила Коломієць, заступник директора української гімназії у Севастополі. Родом Людмила Коломієць, в дівоцтві Нагурнік, з Каменя-Каширського. Збиралася якраз в гості до батьків на Волинь, хвилювалася за сина-абітурієнта, який складав іспити до університету, але не пропустила жодного концерту “Родоводу”. Запрошувала нас у гості, готова була хоч щодень організовувати екскурсії, познайомила з чоловіком — ставним симпатичним капітаном першого рангу, за яким, власне, як голка за ниткою, і прибула до Севастополя. Мешкає в будинку вікнами до моря, але свого Полісся не забуває. Має вдома повну підшивку газети “Волинь”, номер до номера складали тато з мамою, аби донька знала усі новини рідного краю. Тепер, порадували ми землячку, передплатити нашу газету можна і в Криму. А коли увечері курсанти-старшокурсники викликали наймолодших учасниць хору на побачення, ми пророкували полісянкам долю Людмили Коломієць, багатьох інших наших землячок, яких зустріли в Севастополі.
