Дар відчувати
Мій середній син, вийшовши з немовлячого віку, мав дивну звичку іти або не йти на руки до наших гостей після того, як зазирне в очі. Заглядав, перехиляючись усім тулубом, і після прочитаного у «дзеркалі душі» приймав рішення. Мені було одночасно весело і цікаво: малий не помилявся, відхиляючи нещирих, хто начіпляв усмішку на мить, а загалом був байдужим до малечі. Минуло 17 років, він не заглядає так явно — схоже, зчитує швидше
Якщо вам доводилося чути про емоційний інтелект — то це його прояв: прийняти рішення про стосунки за побаченим і відчутим «між рядками». У деяких людей це уміння настільки «заточене», що помічають навіть те, чого інший не усвідомлює про себе ж. (Особливо часто цю здатність демонструють роми). А є такі, що, як почують від жінки «ні», то одразу вірять — і даремно не завдають собі клопоту перевірити сказане. Звісно, не тільки жінки бувають потайними.
Про цей вид інтелекту у наукових колах заговорили у 1990–х роках і продовжують вивчати досі: з’ясували, приміром, що успішність і здатність почуватися щасливим від емоційного розуму залежить значно більше, аніж від просто високих розумових здібностей (відомого IQ). Емоційний інтелект — EQ. Кажуть, що це вміння правильно розуміти і використовувати свої та чужі емоції у повсякденні, давати їм раду. Ясно, що розумні словечка регулярно з’являються десь «нагорі» і незалежно від них завше були від природи мудрі, хай навіть невчені, люди. Малослівні, з усміхненими очима, повними «неземного» знання про все, і добрі. Побільше б таких. А чому б і ні? Психологічна наука стверджує, що емоційний інтелект (оцю делікатну проникливість) можна розвивати. І у себе, і в дітей!
Діти вбирають інформацію звідкіль тільки можуть, але потребують допомоги в усвідомленні висновків.
Бізнесовий світ, до речі, не дрімає: зараз з’явилася новина, що іграшкові фабрики за кордоном узялися випускати спеціальні іграшки — кожна з 12–ти у наборі показує якусь емоцію: радість, обурення, сумнів, пригніченість… Справа дитини — розпізнати її й озвучити. Певна річ, побавитися в емоційну гру.
«Ти сердита?» — іноді перепитує мене 10–річна донька, і я розумію, що коли дуже зосереджена, то виглядаю схожою на себе сердиту. Ось такі перепитування або звичка відзначати на вулиці — «дивись, яка усміхнена бабуся» — допомагають дітям тренуватися. Пишу і відчуваю, що хтось із вас усміхається: мовляв, нащо тренуватися — це ж саме життя! Воно то так, але не зовсім: певно, ви мали нагоду помічати, як різняться діти–ровесники рівнем розважливості, схильністю втрапляти в халепи і умінням жити дружно. Комусь «природа» відсипала належну порцію емоційного інтелекту, комусь допомагає оточення, а комусь ніщо і ніхто не допомагає. Діти вбирають інформацію звідкіль тільки можуть, але потребують допомоги в усвідомленні висновків. «Сьогодні вчителька прийшла сердита і була несправедлива», «Чому він сердився, коли так весело?» — репліки і запитання такого типу є наслідком міркувань і потреби зіставити, чи є у мами з татом і такий досвід. Що скаже дорослий? Відмахнеться від «дурниць», накричить, що вчителька завжди права (і не відповість на запитання), або вислухає, кивне, мовляв, таке можливе, — тоді нове знання можна буде спрямувати у шухлядку «ЕQ».
Із меншими ініціативу, думаю, мають проявляти і батьки. «Як же тому котику боляче, коли за хвоста його тягнеш», «Поглянь на Катрусю, яка вона на тебе сердита за ті розкидані олівці» — це фрази з тієї ж цінної шухлядки, яка глибшає, коли розвиваємо самосвідомість і самоконтроль.
Готові ділитися своїми «запасами із шухлядки» — пишіть нам: [email protected] або ж [email protected].
