Завтра — велике дванадесяте свято, що відзначається з ІV століття на спомин про велику подію у житті Ісуса Христа, про яку розповідається у Євангеліях від Луки та від Матфія. Самі євангелісти не були її свідками, але писали зі слів свідків — апостолів Петра, Якова та Іоанна...
Завтра — велике дванадесяте свято, що відзначається з ІV століття на спомин про велику подію у житті Ісуса Христа, про яку розповідається у Євангеліях від Луки та від Матфія. Самі євангелісти не були її свідками, але писали зі слів свідків — апостолів Петра, Якова та Іоанна.
Отож, розповівши учням своїм про таємницю своєї смерті й воскресіння, а також про близькі страждання, Ісус почув від них заперечення, недовіру. Докоряючи їм, він узяв трьох апостолів і вирушив з ними на гору Фавор, де під час молитви лице його просяяло, ніби сонце, а одяг став білим та блискучим, як світло. З’явилися пророки Мойсей та Ілля і почали розмовляти з Ісусом. Раптом дивна біла хмара накрила всіх і пролунав голос Бога: “Цей є Син мій улюблений, на якому моє благовоління; Його слухайте!”. Біблія розповідає про те, що людині не дано побачити Бога й після цього залишитися живою. Тому всьому світові Бог з’явився не у своїй Славі — люди не змогли б витримати її,— а уподібнився до людей, втілившись у своєму синові. У момент Преображення Бог дав можливість лише трьом апостолам побачити поєднання двох начал у Христові: сяяння у людському тілі Христа Божественного світла. За християнським тлумаченням, Преображення Христа відкриває усім людям мету їхнього життя — бути преображеними та прославленими величчю самого Бога. На Русь свято Преображення було занесене з Візантії разом із християнством. У народі воно дістало назву Другий Спас (Перший Спас, як відомо, святкується 14 серпня і має церковну назву — винесення чесних древ животворящого Хреста Господнього, або поширене в Україні — Маковея). Називають його ще й яблучним Спасом через звичай освячувати цього дня в церкві яблука та іншу садовину. Яскравий спомин дитинства: несу із саду цілий подолок запашного, стиглого-престиглого, аж зернята світяться, білого наливу, липких від медвяного соку груш-спасівок і найкращу простягаю бабуні, чекаючи похвали. Та бабуня відводить мою руку: — Їж сама, дитино... Не розумію, як можна відмовлятися від такої смакоти і чому бабуся втирає кінчиком білої хустки непрохану сльозу. То вже згодом дізналася, що у війну в бабуні загинув шістнадцятилітній син, ніколи не бачений мною дядько Всеволод, і бабуся Ніна все життя суворо дотримувалася звичаю не їсти садовини до Спаса, інакше, за повір’ям, “на тому світі” її дитина не скуштує яблука. Другий Спас — це ще й день поминання померлих родичів. За народними віруваннями, це третій вихід небіжчиків на світ у весняно-літню пору (перший — в Страсний четвер, другий — на Зелені Свята). О цій порі вже відчувається дихання осені, стають холодними роси, завершуються жнива. “Після Спаса — дощ хлібогній”,— зауважували в народі. Ну й не забували про “рукавиці про запас”, хоч, можливо, це трохи й перебільшення.
