“ ...-Я говорю про нанотехнології!” - рече рекламна прибиральниця, налягаючи на “о” в слові “говорю” і піднімаючи пальця догори...
Володимир КОЛОМІЄЦЬ
“ ...-Я говорю про нанотехнології!” - рече рекламна прибиральниця, налягаючи на “о” в слові “говорю” і піднімаючи пальця догори. -Сонце моє, сонце моє! Люблю тебе за то (!), Що ти в мене є... - так, з наголосом на першому складі у слові “люблю” і російським “то” співає у витворі власного інтелекту, розтиражованого телерекламою, один борець за національну мову і культуру.
А спільне в них те, що, як не завадило б обом навчитись мови — одній до того, як братися за нанотехнології, другому — перш ніж псувати вуха слухачам. Мало нам сумнозвісної куховарки-управительки держави, — треба ще прибиральниці — спеціаліста з нанотехнологій? Для початку опанувати б хоч управління віником... Дивна особливість багатьох наших “борців” за українську мову: самі вони тієї мови не знають, починаючи з вищезгаданих народних “акинів” і закінчуючи високими владними “достойниками”. Перейшовши в свій час з “великого й могучего” на те, на чому “балакають” у рідному селі, усі чомусь дотепер впевнені, що розмовляють на чистій українській мові. Та ні ж бо! Місцева говірка — ще не українська мова! Мова всіх без винятку регіонів України нині відверто зросійщена та ще й скалічена загальним мовним невіглаством. Це, власне, не мова — суржик, недолуга та безграмотна мішанина із українських, російських і ще бозна-яких слів, щедро, з апломбом невігластва, приправлена власною словотворчістю. Як не залишилось “екологічно чистих” місць у світі, так немає і в Україні місць з “чистою” українською мовою. І навіть нам, ультрапатріотично налаштованим “західнякам”, особливо пишатися нема з чого: до горезвісного суржику тут ще домішуються місцеві діалектизми й говірки, утворюючи непідробний коктейль, яким послуговується й те, що називає себе місцевою “інтелектуальною елітою”. А це, зокрема, люди, які вчать завтрашніх вчителів... Слухаючи інтерв’ю, що беруть кореспонденти як у селян, так і у найвищих чиновників — теж “еліти”, — мимоволі зітхаєш — словесні покручі у відповідях однаковісінькі. Мова — це джерельна вода душі. Ми турбуємось за чистоту води, що п’ємо, так чому нашу душу примушуємо тамувати спрагу багнюкою? Прислухаймося: чи ж наша мова є мовою великих Тараса Шевченка і Лесі Українки? Чи вона перетворилась на засіб спілкування “крутих”, “дєлових”, базарних торгашів, “зелених” тінейджерів , — такого собі козачка “на посилках”? Не дивно, що козачком всі нехтують. Зізнаюся: я — людина російськомовна. І, можливо, тому мені так впадає у вічі те, як бузувірськи калічать мову українську її діти. Як це по-нашому! Коли хтось образить нашу матір чи сестру, ми тут же кинемось “бити морди”. А самому лайнутись можна: це ж — свої... Свого часу мене вразили слова однієї дуже відомої в Україні людини, що наводились пресою: українська мова — “курдупельный язык”. Не буду називати його прізвище — його вже немає серед нас, та й для України він зробив чимало. І вина не на ньому — вина на всіх нас, українцях, що довели одну з наймелодійніших у світі мов до такого жалюгідного стану, що комусь —тим більше українцеві — може спасти на думку щось подібне сказати. Якщо дорогим та гарним одягом чистити чоботи — у що він перетвориться, зрештою? А коли коштовний діамант виваляти в багнюці, чи зможе він когось вразити своєю красою? Чи захоче хтось носити його? Чи ж дивно, що “російськомовні” українці не дуже поспішають українську вивчати.., якщо до неї рідні діти ставляться, як до мачухи. У відомому телесеріалі “Адвокат” кримінальний “авторитет” Барон запитує кореспондента: «Чому я повинен турбуватися за майно держави, і що роблять тисячі чиновників, які повинні цим займатися?» То чому я, людина російськомовна, мушу захищати українську мову від “українськомовних”? Де ви, державні чиновники від освіти і культури, де ви, численні “учені мужі” на утриманні держави, — мовознавці зі званнями, ступенями і солідними окладами, зрештою, просто викладачі і вчителі? Чи ви такі самі, як той дідок-професор з рекламного ролика: — Професоре, а ви кльовий! — Сам тащуся!.. ...Професор, бува, не з кафедри української мови?
