Нововолинськ: «Ми колективно молилися за загиблих Героїв, а поруч проходили з усмішкою батюшки і кропили могили…»

Вже неодноразово, як батько полеглого воїна (син Володимира Демчука – Вадим Демчук «Дим» – загинув 20 січня 2015 року під час оборони Донецького аеропорту. – Ред.), як голова спілки родин полеглих Героїв, закликав вас, нововолинці, та й усіх волинян, шанувати пам’ять тих, хто віддав своє життя за нас із вами, за можливість нашого спілкування українською мовою, за можливість спокійного життя в Україні. Так, ми часто зустрічаємо у скорботі жалобні кортежі, ми проводжаємо в останній земний шлях військових, але тут не вибухає, тут не гатить, тут – спокій. Тут – тил, який допомагає фронту. ут має бути належне вшанування. Натомість ми не можемо зупинитися о 9.00 під час хвилини мовчання...

Випадок, який трапився у суботу, обурив мене безмежно. На Алеї Героїв, що у Нововолинську на цвинтарі району шахти №2, 26 квітня відбувалася панахида за загиблими Захисниками України. До слова, одразу поясню усім дописувачам і дописувачкам, чому не біля Низкиницького монастиря, не ще десь. Саме на цвинтарі поблизу шахти № 2 офіційно відведені місця під поховання військових – минулого року, до слова, для таких цілей надали ще одне поле. На жаль, влада не зробила такого у 2014 році. Якщо Луцьк, Ковель і сусідній Володимир мають встановлені вже понад десять років території для могил тим, хто поліг за Україну, то в Нововолинській громаді це сталося відносно нещодавно. Але зауважу, що під час панахиди ми молитовно згадуємо усіх – і хто похований на території нашої громади, і за її межами (а є й такі)...

«Мені було важко дивитися на той біль в очах присутніх рідних загиблих…». Фото: novovolynsk.city.

 Так ось, що ж мене збентежило. Попри молитву, яку творили колективно і віряни, і духівники, багатьом не заважало спокійно йти повз. Легко, з посмішкою, з цигаркою, у розмові з рідними. Не заважало і батюшкам упц, які люблять розповідати, що вони жодного стосунку до москви не мають, простувати з бажаючими від могили до могили. Час такий, це ж Провідний тиждень – треба заробляти гроші. 

Що вони хотіли показати, відверто ігноруючи нашу спільну панахиду? Що їм байдуже до нашої молитви, до нашої скорботи, до наших сліз? 

Я вже змирився з тим, що окремі родини приймають рішення, аби полеглих військових ховали батюшки упц мп, аби над убитими росією останні слова так по-фарисейськи лунали російською мовою, аби ті, хто пов’язані з кремлівскою фсб-рпц супроводжували в останнім земнім шляху. Не соромлячись називати війну «братоубійствєнной», вони закликають до миру – та на яких засадах? І що вони хотіли показати, відверто ігноруючи нашу спільну панахиду? Що їм байдуже до нашої молитви, до нашої скорботи, до наших сліз? Це виглядало саме так – нехтуванням нашими діями, нашим горем, нашим болем…

Ви кричите про свою винятковість, про унікальну канонічність, про те, що саме ваша «Вєра вєчна, вєра істінна, вєра славна, наша вєра православна». Але де в цім усім Бог? Де Він, коли в Біблії пише: «Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому» (1 Ів. 4:16). Де ж ваша любов, «православні»?! 

Історія повторилася, бо так само було і минулого року. Я сподівався, що війна навчить, що закличе до єдності, проте, на превеликий жаль, бачу, що для багатьох притаманні інші цінності. 

Пригадую, як свого часу на традиційну панахиду, приурочену до Іловайської трагедії, нам вдалося зібрати представників тоді ще, до Томосу, УПЦ КП, упц мп і УГКЦ. Три конфесії ревно і щиро молилися українською мовою, бо ж і ті, хто мп, читають не лише так схожою до «руского язика» – церковнослов’янською...  

Що ж таке з вами, люди? Мені було важко дивитися на той біль в очах присутніх, на неспроможність вплинути, на протиріччя, які терзали не одного і не одну. 

 Міський голова Борис Карпус у своєму емоційному виступі теж сказав про важливе. Він відчуває біль також, бо ця війна забрала і в нього сусідів, товаришів, одногрупників. 

Дякую за спільну молитву. Нехай наші Герої спочивають з Богом. Вічна їм пам’ять!

Господь вчить нас прощати, але є певні речі, які не дають спокою, не залишають ніяк. Суботній випадок саме з таких. 

І все ж таки, люди, що з вами?.. Коли ж ви станете українцями насправді? 

Володимир ДЕМЧУК, голова ГО «Незламні нововолинці».

Читайте також: Волинська владо, читай: «У нас у селі батюшка, що хоче – те й робить, і нема на нього управи».