«Я – гурман, мене одним борщем не візьмеш…». Історія на вечір

Трохи далі, біля лавки, семеро чи восьмеро дідусів грали в доміно – галасували, сперечалися, штурхали один одного ліктями.

«Та я ще цілком собі молодиця, щоб пококетувати з цікавим чоловіком», – подумала баба Ганя й почала приглядатися.

«Той – застарий… Той – із бородою, як у Грушевського… Той – круглий, як паска… А той – низький… А той – сухенький, аж просвічується…» – перебирала вона очима кожного.

Раптом погляд зупинився на одному.

«О, а оцей – саме те, що треба!» – вирішила вона й гукнула:

– Молодий чоловіче!

Дідусик здивовано глянув на неї й вказав на себе пальцем:

– Я?

– Та хто ж іще! Саме ви! – впевнено відповіла баба Ганя.

Дід підійшов ближче.

– Та яке там «молодий»! Мені вже 72.

– Отож і кажу – молодий, – хитро всміхнулась баба Ганя. – Ви не могли б мені допомогти?

«Та я ще цілком собі молодиця, щоб пококетувати з цікавим чоловіком», – подумала баба Ганя й почала приглядатися.         

– Та з превеликим задоволенням! Але… чим?

«Бика треба брати за роги», – подумала баба Ганя й видала:

– Посидіти зі мною за обідом. Бо одній якось геть сумно.

– О, я трапезничати люблю! Але мушу попередити: я – гурман, мене одним борщем не візьмеш. Десертик наприкінці обов’язковий! – підморгнув дід.

– Та ну вас! Майже образили! – надула губки баба Ганя. – Пробачу лише за букет квітів.

– Даруйте, пані, образити й не думав. А польові згодяться? Там за хатами в полі якраз квіти бачив, – серйозно відповів дід.

І тут з-за рогу з’явилася дівчинка років дванадцяти. Весело йшла, махаючи рукою. Побачивши стареньких, пришвидшила ходу:

– Бабусю! Дідусю! Ви що, на побачення зібрались?

Баба Ганя, зморщивши носа, глянула на неї:

– Ой, Настю, ти мені всю романтику зіпсувала. Щось ти зарано зі школи вернулась.

Потім обернулася до діда й буркнула:

– Заходь уже, старе пеньо, я вийшла тебе на обід кликати.

– І ти, Настю, заходь. Якраз суп зварила.

І, бурмочучи собі під ніс: «І ще й десерт йому подавай… Подавай, пане гурмане…», – баба Ганя зайшла в під’їзд – як справжня леді у відставці, але з бойовим запалом.

Залміра КАЛМАКОВА, «Життя, яке воно є».