«Ставлячи під сумнів статус Криму, ми відкриваємо пекло…»

Володимир ЗЕЛЕНСЬКИЙ, Президент України, заявив, що наша держава не пристане на пропозицію США визнати Крим російською територією:

«Україна не визнає юридично окупацію Криму. Це – наша територія, територія народу України. Ми не маємо про що говорити на цю тему – це поза нашою Конституцією».

Сергій МАРЧЕНКО, блогер, закликав припинити масово поширювати фото з неприкритими жертвами після російських обстрілів:

«Трагедія в Києві та інших містах України оголила ще одну проблему нашого суспільства – хайпожерство на мертвих. Напівоголені тіла, які вже не здатні себе захистити, незаблюрені обличчя поранених і скалічених людей, які перебувають зараз у вкрай вразливому стані... Тиражування цих фото – заради чого? Лайків-репостів? Смерть позбавляє нас усього, що було. Тож давайте бодай не позбавляти мертвих останнього, що в них лишається – гідності. Ніхто в Україні не знає, що з ним станеться завтра. Хто буде наступним?»..

Не «їжте трупи». Вчіться вшановувати жертв російської агресії гідно: воюйте в ЗСУ, допомагайте ЗСУ, працюйте на ЗСУ».

Кястутіс БУДРІС, міністр закордонних справ Литви, категорично проти визнання претензій росії на Крим, на чому наполягають США:

«Це не може бути предметом обговорення, це – небезпечно, бо надсилає сигнал: якщо ти окупував територію і утримував її кілька років, то можеш претендувати на її законне володіння. Ставлячи під сумнів принципи міжнародного права, статус Криму, ми відкриваємо пекло, з якого повилазять демони, яких ніхто не зможе стримати».

Сергій СИДОРЕНКО, журналіст-міжнародник, про «мирний» план очима Трампа:

«1. Україна погоджується, що росія виграла війну. 2. Європа погоджується, що Трамп урятував світ. 3. США погоджуються «рубити бабло» з путіним, поки інші погоджуються погоджуватися. 4. За все це Трамп дає «індіанцям»українцям щедру винагороду – (скляні буси в обмін на золото інків), почесне право віддати США половину прибутків від копалин. Не за просто так, звісно, а за честь бути партнерами Трампа. Хоча це не точно».

Валерій ПЕКАР, публіцист, громадський діяч, про те, коли настане мир:

«Пропозиція миру може надійти лише від того, хто є стороною воєнного протистояння. В даному випадку – це путін. путін ніякого миру Україні не пропонує. (І скоріше за все, до кінця осені не пропонуватиме, якщо не буде на нього значного тиску. А поки такого тиску не передбачається)… Все решта – то танці з бубнами для отримання вигоди за рахунок жертви агресії».

Сергій МАРЧЕНКО, блогер,  називає сучасне молоде покоління втраченим для України:

«Молодь не те, щоб погана. Просто вона така, якою її зробила українська держава – максимально далека від нашої війни. Тому замість повстанських пісень –  російське «музло», а замість служби в ЗСУ – робота на окупантів. Якщо говорити відверто, ми вже «просрали» покоління, якому зараз 15–25 років. Вони ніколи не зможуть зрозуміти, за що ця війна, чому нам треба перемогти, а не просто віддати землю і людей окупантам. Винятки є – і це чудові діти, але це винятки. Ті, що за нас не завдяки, а всупереч».

Петро ПОРОШЕНКО, п’ятий президент, на польському телебаченні пояснив,  як путін маніпулює Трампом:

«Мир через силу» – це те, що в інтересах України, Європи, Сполучених Штатів і світу. А є друга позиція – «мир через бізнес». Це те, що хоче запропонувати путін американцям. От тут американці програють, Європа програє і Україна теж програє. Нам треба залишатися в сценарії – «мир через силу». Коли всі обʼєднані, об’єднані демократичні країни, бо ми не маємо іншого шляху».

Гаррі КАСПАРОВ, російський опозиційний політик, про мирні ініціативи Трампа:

«Те, що пропонує Трамп, – це очевидне заохочення диктатора. Це фактичне повернення путіна до світового клубу політиків вищого рівня й зелене світло на підготовку подальшої агресії. На наших очах Америка з гаранта стабільності й безпеки у світі перетворюється на пособника агресорів і диктаторів».

Віктор КАСПРУК, політолог, вважає, що бомбардування росії пришвидшить мир:

«москва та росія мусять на собі відчути усе те, що відчуває Київ і Україна. А Україна має продовжувати вражати дронами ворожі військові об’єкти, інакше до росіян так і не дійде, що війна має дві сторони. І що вони знаходяться в зоні враження нашої зброї… Україна не може виграти, якщо її інфраструктура постійно зазнає нападів, а російська – ні. Не може бути такого поняття, як «безпечне місце» в російській федерації під час війни, потрібно, щоб росіяни відчували небезпеку скрізь».

Віталій ЧЕПІНОГА, блогер, про цьогорічний Великдень, який святкували одночасно і католики, і православні:

«Соня Кошкіна написала, що для Великодня та Різдва немає кращого місця на Землі, ніж Україна. І я з нею згоден. Великдень взагалі абсолютно українське свято по духу, ніби для нас придумане. Паски, ковбаси, яйця, кошики, церкви, вишивані сорочки, вишневий цвіт, хрущі, лелеки на гніздах, жаб’ячі концерти в лузі, спів зозулі – все це типова українська великодня «органіка». А наші найвідоміші церкви в Києві – Михайлівський собор, Софія, Видубичі – ніби спеціально під Великдень і будувалися».

Ганна ГІН, українська журналістка з Харкова, про ранок після нічної ракетно-шахедної атаки на місто:  

«Ми вийшли із собакою приблизно о 6.00, побрели до парку порожньою алеєю. Очі злипаються, голова не тямить, і ти не розумієш, чого більше хочеш – спати чи щоб ці тварюки здохли. Вибачте. А в парку саме сьогодні, в цю пекельну ніч, уявляєте, зацвів бузок. Аромат стоїть неймовірний. Вдихаю це життя, і сльози котяться.

Я ніби доросла, сильна, зовсім не сентиментальна жінка. Ще пів години тому матом проклинала нелюдів, які обстрілювали нічне місто, бажала страшної смерті виродкам, які розв’язали й підтримують війну. А тут стою над гілочкою бузку і не можу заспокоїтися. Тому що світ, він має бути таким – щоб уранці вдихати квітучий кущ, а не згарище».