"Коли мріючи про центнер, зібрав півкошика ягід, не знав, куди дітись. Йшов додому просто розчавлений".
Життя після війни. Вражав контраст між розбитим Сходом і туристичним Львовом
Львів'янин Микола Стецьків, батько чотирьох синів, отримав повістку навесні 2014 року, але до війська не потрапив. Місцеві армійці вважали, що багатодітному краще займатися дітьми. Тоді Микола пішов добровольцем у батальйон "Львів". У 2014 липні потрапив у Луганську область
"Багато хлопців тоді вперше потрапили на Донбас, хоча вже бачили половину Європи. Дислокувались ми в районі Станиці Луганської. … Тоді я сміявся: сьогодні хороший день, аби померти", - згадує Микола, йдеться на сайті ВВС серед історій життя після війни.
"Найважчий день - коли снайпер вбив нашого командира взводу. Він був на рік старшим за мене і на сантиметр вищим", - згадує львів'янин.
Вражав контраст між розбитим Сходом і туристичним Львовом, де всіх все влаштовує і ніхто не гуртується.Роботу знайти не міг, родині бракувало грошей. Пішов на Біржу праці, де запропонували відкрити свій бізнес.
У березні 2015 завершилася ротація, і Микола вирішив більше не вертатися на фронт. Повернення було важким.
Вражав контраст між розбитим Сходом і туристичним Львовом, де всіх все влаштовує і ніхто не гуртується. Роботу знайти не міг, родині бракувало грошей. Пішов на Біржу праці, де запропонували відкрити свій бізнес.
"Я дуже сильно цим загорівся, написав бізнес-план і отримав 28 тис. гривень. Ми з дружиною зайнялися полуницями, хоча двоє виросли в місті, не мали ні досвіду, ні власного авто, а треба було їздити за 28 км в село Новосілки. От на виділених мені 10-сотих землі ми посадили трускавки", - ділиться пан Стецьків.
Перший врожай ледь не "вбив" усі надії. Із 2 тис. саджанців половина не прижилась, частинку вкрали, а ті 800, що вижили, заглушили бур'яни.
"Коли мріючи про "центнер", зібрав півкошика ягід, не знав, куди дітись. Йшов додому просто розчавлений".
Щоб зняти стрес, Микола почав самотужки зводити дитячий майданчик біля їхньої багатоповерхівки. Спершу люди з нього сміялись, потім підтримали.
Однак ідея з полуницями не давала спокою і навесні 2017 Миколі вдалося взяти кредит.
"Мені дали 100 тисяч. Ми зробили свердловину і на 30 тис. купили саджанці, на яких нас і "кинули" - старі, з хворобами, я їх навіть не висаджував", - каже Микола. Але частина була нормальною.
Того ж року грядки дали урожай: кілька сотень кілограмів. Микола знайшов інвестора і облаштував систему поливу. Щоб не кататися, ставив намет біля поля, там ночував, палив вогнище і цілими днями гарував - з сапкою і поливальним шлангом. Щоб не травити бур'яни хімією, землю під рослинами вистеляв соломою.
Ще через рік розширився і придумав забавку "збери собі сам": кожен міг назбирати свіжих ягід і розрахуватись через банківську картку. Люди пішли на "зелений туризм", а господар заощаджував час і сили.
"Вже цього року в нас буде двоє найманих робітників. Ми добрали землю в користування у сусідів - атовців. Власної техніки поки нема, але допомагають місцеві", - ділиться Микола, тепер уже батько чотирьох синів і доньки.
