У МІСЬКІЙ КВАРТИРІ МИРОТОЧИТЬ СІМ ІКОН

Вікторія ЛЕВЧУК

У трикімнатній квартирі рівненчан Василя і Галини Сташуків мироточить сім ікон. Спочатку почала мироточити ікона Казанської Божої Матері, яку господар привіз із Казанського собору Санкт-Петербурга. Благодатні краплі миро на очах Святої Сташуки помітили на перший день Великодня.

Згодом почали мироточити ікони Святого архангела Михаїла і Жировицької Божої матері, які були привезені з різних монастирів.
— Я увесь час думав, чому мироточать ікони, привезені здалеку, а наші, місцеві — ні, — розповідає Василь Сташук. — Але згодом миро з’явилося і на іконах, привезених з рівненських монастирів. На сьогодні у нас мироточить сім ікон. Це справжнє чудо, оскільки мироточащі ікони благословляє сам Господь. Саме тому ми запросили у свою квартиру протоієрея отця Дмитрія, який провів у нас спеціальну службу й освятив ці ікони. Почувши про чудо, до нас у квартиру почали йти прочани, які хочуть прикластися до чудотворних ікон.
У квартирі Сташуків знаходиться більше ста ікон. Буваючи в різних церквах і монастирях, Василь Сташук обов’язково привозить звідтіля ікону. В одній з кімнат господар змайстрував собі невеликий іконостас, цю кімнату називають келією.
Сташуки — дуже віруючі й освічені люди. Пані Галина нині на пенсії, працювала головним бухгалтером. Пан Василь за фахом інженер-електрик, працював у Міністерстві харчової промисловості, сільському господарстві. Займаючи керівні посади, він навіть у радянські часи знаходив можливість побувати в церкві.
— Буває, відправляють мене у відрядження в чуже місто, я усім кажу, що йду купувати дітям подарунки, а сам тим часом шу­каю церкву. Глибоку віру в мені виховали мої батьки, які були молитвенниками. Тобто вони знали дуже багато молитов і молилися не тільки за себе, а й за все людство. Я теж намагаюся слідувати їх прикладу: ночами, коли небо відкрите, я читаю Євангеліє, дружина читає Псалтир. Ми молимося так само, як моляться ченці в монастирі, оскільки двоє наших доньок пішли в монастир. За гріхи всього людства ченці моляться вдень і вночі — ця служба називається Неусипаємий Псалтир.
Першою в монастир п’ять років тому пішла молодша дочка Сташуків Людмила, яку нині величають черниця Фіофія. Людмила з братом Ігорем — двійнята, зараз їм по 23 роки. Ігор закінчив академію і збирається присвятити себе науковій кар’єрі, працюючи в проектному інституті. Людмила займається іконописанням, реставрує ікони. А ще молода черниця шиє архієрейські облаштунки. Старша донька, 27-річна Ксенія, вирішила слідувати прикладу молодшої сестри і теж присвятила своє життя служінню в монастирі.
— Іноді дочки навідуються до нас, коли можна, ми їх відвідуємо, — розповідає Василь Сташук. — А коли мене запитують, чи не боляче мені, що дочки дали обітницю безшлюбності і ніколи не подарують мені онуків, я відповідаю: щодо онуків — у нас є син. А служіння Богу — це найвища благодать, що може бути у світі. І я щасливий, що мої дочки пішли цим шляхом.