ЮНОСТІ ПОРІГ: Микола Бас шукає друзів босоногого дитинства

Вислів “босоноге дитинство” нинішнє молоде покоління сприймає переважно як образний.

А однокласники Миколи Баса, які закінчили Карасинську семирічку, що в Маневицькому районі, у далекому вже 1953-ому році, навіть до школи ходили босоніж, що засвідчує збережений ним знімок.
Сам Микола Романович прожив нелегке трудове життя, після технікуму працював бригадиром електриків у “Мостобуді”, тричі протягом трьох літ був на ліквідації аварії у Чорнобилі. Нині інвалід ІІ групи, важко писати. Тому й звернувся до редакції за допомогою: хоче розшукати всіх своїх однокласників того першого повоєнного випуску. Знає, що у Карасині живуть лиш двоє, а решту життя порозкидало по світах.
“Нехай відгукнуться друзі з повоєнного босоногого дитинства на адресу: м. Луцьк, Київський майдан, 6, кв. 77 або с. Несвіч Луцького району»,— просить Микола Романович Бас.