Новосілківський сільський голова Євген Пились з племінницею Надією, її доньками Аріною й Іларією, сином Дмитром і похресницею Златою.
Як білоруси на Волині медом торгували
А перед тим купили ще й вишиванки
У далекуватих від Горохова Мислинях садиба Новосілківського сільського голови Євгена Пилися прилаштувалася на вулиці, що чепуриться біля голубоокого ставу й кольорового врожаями поля. Просторий дім, ошатні хліви та хлівчики в господарській частині двору, молодий сад – свій земний рай Євген Трохимович і Галина Семенівна Пилисі наживали протягом 15-ти років. У ньому тепер зі світання до смеркання шукають роботу їхні руки і, споглядаючи взірцевий порядок, найкраще відпочиває сільська душа.
Був серпень, як кілька років тому мені пощастило побачити Пилисівський едем. Навкруг нього з квітника господині пахнуло літніми пелюстками й медом із пасіки, що притулилася до причілку хати. Бджоли трудилися, незважаючи на чужих навіть тоді, коли господар зблизька став показувати їх оселі. Над 20-ма пнями (так пасічник по-колишньому називає свої вулики) Божі комахи сім’ями виспівували зрозумілу лише їм пісню.
– Не заважає дружині такий «спів»? – запитувала жартома.
– Навпаки, той гомін для неї, – то ніби звук кобзи для кобзаря, – зі серця мого співрозмовника вилетіло порівняння, схоже на освідчення й коханій жінці, й тисячам своїх крилатих улюблениць.
Він годинами може розповідати, чому і як п’ятнадцять років тому став пасічником. Прочитав чи не бібліотеку книг і статей про бджіл і бджільництво, приглядався до пасік друзів і односельчан, доки наважився доглядати за маленькими, але вибагливими створіннями.
Він годинами може розповідати, чому і як п’ятнадцять років тому став пасічником.
Наскільки Галина і Євген Пилисі старанно чепурять свою господарку – настільки й люблять приймати гостей. Цього літечка душі не чули в племінниці Надії і її діточках Дмитрові, Аріні й Іларії й похресниці Златі. Пані Надія зі своїми найдорожчими приїхала з білоруського містечка Логойськ. Вона – медсестра. Дмитро навчається в Академії Міністерства внутрішніх справ у Мінську.
– Професію правоохоронця успадкував від дядька Євгена, – впевнена мама студента, а Євген Трохимович після цих слів із гордістю заусміхався, мабуть, пригадавши, як у свій час теж служив в ОВС.
На відміну від старшого брата, Аріна й Іларія на мамину батьківщину приїхали вперше. У невеликих Новосілках, в обійсті, де гостюють, дівчата сподобали абсолютно все. Минулоріч господар посадив п’ять персикових деревець і вони якраз у гостину порадували родину майже відром солодких смаковитих нектаринок. Міське дівоцтво чудувалося помідоровій, огірковій, кабачковій та плантаціям інших овочів, що годяться для виставок. Наступного разу юні білоруси поспішатимуть в Україну, пригадавши смачні українські страви Галини Семенівни. Чистіших екологічно, мабуть, не замовиш у найшикарніших європейських ресторанах.
Злата, яка закінчила Львівський політехнічний інститут, у Новосілки зі Львова приїжджає частенько. Хрещений батько любить її, наче доньку, а дівчина відповідає його сім’ї взаємною повагою.
Дізнавшись цими днями, що Євген Трохимович збирається в Горохів на ярмарок-виставку, який управління регіонального розвитку райдержадміністрації, керівники району і міста традиційно організували напередодні Дня Незалежності України, гості з Білорусі і Львова в один голос заявили про своє бажання побувати на торговиці. Мовляв, від людей чули, як родич уже три скликання поспіль виправдовує довіру жителів населених пунктів Новосілківської сільської ради на посаді лідера; знають, що його хлібом можна не годувати, а дай порибалити або полювати; бачили, як славно він господарює вдома, а ось побачити, як торгує медом – такої унікальної нагоди не пропустили.
Задля цієї події, будучи на екскурсії в Національному історико-меморіальному заповіднику «Поле Берестецької битви», Аріна й Іларія купили вишиванки. І, о диво, на ярмарку білоруси і львів’янка зі сяючими усмішками ще й вперше припрошували гостей купити цілющий продукт саме з їхнього столу. До слова, його встелили гарнющою скатертиною, яку вишила Галина Семенівна.
Гості казали, що торг запам’ятається їм щирим і доброзичливим, і що в Білорусі, в Львові та всюди вони будуть розповідати, яке то велике щастя – Україну мати!
Леся ВЛАШИНЕЦЬ.
